Готовые школьные сочинения

Коллекция шпаргалок школьных сочинений. Здесь вы найдете шпору по литературе и русскому языку.

Анатолій Свидницький (1834-1871) - часть 2

Нарис «Вiдьми, чарiвницi й опирi…» є не тiльки описом забобонних вiрувань неписьменних селян про рiзнi фантастичнi iстоти, не тiльки свiдченням вiри у чудодiйну силу ворожбитiв, чарiвникiв, знахарiв, а й осудженням забобонних звичаїв, висмiюванням їх носiїв. Такий аспект розвiдки ще раз засвiдчує матерiалiстичну сутнiсть свiтоглядних позицiй дослiдникiв. Звертає увагу майстернiсть Свидницького в белетристичному оформленнi легендарних iсторiй; окреми з них є своєрiдними побутовими етюдами, в яких розгортається цiкавий сюжет, постають чiтко окресленi образи, звучить напружений дiалог, всiма барвами сяє дотепне народне слово.

Художньо-творчi спроби Свидницького в епiчних жанрах малої форми переконують в тому, що на межi 50-60-х рокiв XIX ст. українська проза продовжувала розвиватися пiд могутнiм впливом фольклору.

Зрозумiло, звернення Свидницького, як i iнших його сучасникiв, до фольклористичних студiй, а потiм опрацювання уснопоетичних сюжетiв вiдбувалося не без впливу романтичної традицiї в лiтературi. З одного боку, молодi ентузiасти через заглиблення у фольклор прагнули краще зрозумiти свiй народ, усвiдомити роль i мiсце трудящих у суспiльно-iсторичному процесi. А з другого, усна народна поезiя була прекрасною лiтературною школою: саме через засвоєння iдейно-художнiх принципiв фольклору, використання його мотивiв i образiв, через орiєнтацiю на його вiками вiдшлiфовану мову вiдбувався процес становлення нового українського письменства.

Водночас Свидницький, як i iншi українськi письменники середини XIX ст., орiєнтуючись на досвiд розвитку реалiзму в росiйськiй i захiдноєвропейськiй лiтературах, почав розумiти необхiднiсть розширення сфери художнього вiдображення. Усна народна творчiсть з її часто фантастичним поясненням дiйсностi, своєрiднiстю художнiх узагальнень, збiрними типами не могла стати основою реалiстичної типiзацiї.

В останнi роки свого життя Свидницький написав два десятки невеликих оповiдань i нарисiв росiйською мовою, що побачили свiт у 1868-1870 рр. на шпальтах одеської i київської газет.

Досить рiзноманiтна тематика творiв Свидницького малої форми. Однi з них за проблематикою примикають до «Люборацьких», подаючи картини з життя сiльського духiвництва на Подiллi («Прошлый быт православного духовенства», «На похоронах», «Арендарь», «Гаврусь и Катруся») чи навчання в духовних школах («Два упрямых»). Iншi розповiдають про дрiбних чиновникiв, їхню щоденну боротьбу за шматок хлiба («Попался впросак», «Хоч з мосту та в воду»). Окрему групу становлять оповiдання i нариси про людей, викинутих на дно життя («Жебраки»), а також твори до певної мiри пригодницького характеру, в яких знайшли вiдбиття такi явища, як розбої, грабунки, контрабанда, фальшування грошей, хижацьке збагачення («Пачковозы», «Конокрады», «Железный сундук»).

Щодо жанрової форми, то окремi з названих творiв є майстерно викiнченими зразками соцiального оповiдання. Такi оповiдання, як «Два упрямых», «Попался впросак», «За год до холеры», вiдзначаються вмiлим компонуванням матерiалу, чiткiстю сюжетних лiнiй, переконливим з’ясуванням життєвих доль персонажiв. У деякiх творах чимало уваги придiляється змалюванню звичаїв i обрядiв, авторським розмiрковуванням про суть зображених подiй. Ще iнша група творiв є звичайними жанрово-ентографiчними нарисами («Прошлый быт православного духовенства»), автобiографiчними («Хоч з мосту та в воду») чи подорожнiми («Из путевых записок по Подольской губернии», «Туда и обратно») замальовками.

** Автобiографiя (Грець. autos – сам, bios - життя, grapho - пишу), лiтературний жанр, головним героєм якого (в лiтературному сенсi) є сам автор; основа автобiографiстики, що включає, крiм автобiографiї, мемуари (спогади), щоденники, почасти й листуванна, а також автобiографiчнi художнi твори. Все це разом можна означити термiном «автобiографiзм», тобто тiєю особливiстю, що полягає в наповненнi твору фактами з власного життя письменника. Як жанр, автобiографiя у свiтовiй лiтературi дуже поширений i має давню iсторiю (Юлiй Цезар, Ж.-Ж. Руссо, Й.-В. Гете, О. Герцен, Л. Толстой). В українськiй лiтератури родовiд автобiографiї започатковується «Поученiєм» Володимира Мономаха. XIX ст. дало чимало видатних творiв, починаючи вiд невеликого нарису Т. Шевченка (1860) i «Автобiографiї» П. Кулiша (1867), а також мемуаристики М. Драгоманова, М. Костомарова, I. Нечуя-Левицького, I. Франка та iн. XX ст. для української лiтератури в галузi автобiографiстики особливе: в Українi пiд iдеолгiчним тиском цензури вона iснувала хiба що у формах художнiх («Мандрiвка в молодiсть» М. Рильського, «Зачарована Десна» О. Довженка та iн.). Великою подiєю була поява «Розповiдi про неспокiй» Ю. Смолича (1968-72). Значнi набутки має українська емiграцiйна мемуаристика («Зустрiчi i прощання» Г. Костюка, 1987). Виняткова роль автобiографiї, зокрема автобiографiстики, у збереженнi iсторичної пам’ятi, у самопiзнаннi людини та нацiї.

Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » Анатолій Свидницький (1834-1871) - часть 2 . Литературные сочинения!

Анатолій Свидницький (1834-1871) - часть 2