Готовые школьные сочинения

Коллекция шпаргалок школьных сочинений. Здесь вы найдете шпору по литературе и русскому языку.

Богдан-Ігор Антонич (1909—1937) - часть 1

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка.

{Богдан-Ігор Антонич)

У плеяді найвизначніших поетів світу Богдану-Ігорю Антоничу належить почесне місце. Його мистецтво слова, увібравши первісне коріння індоєвропейської та праукраїнської міфології, сягає духовних світових і українських пластів культури. Переосмислені й збагачені талантом поета, вони творять оригінальний, самобутній і органічний художній світ, який бентежить уяву читача, приносить естетичне задоволення. Творчий діапазон зацікавлень і захоплень Антонича дуже широкий: тема мистецтва; проблеми життя і смерті; взаємозв’язки людини і Бога, космосу й національного світу, які поет інтерпретував по-філософськи й художньо багатовимірно.

«Вірю в землю батьківську і в її поезію*

Народився Богдан-Ігор Антонич 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (після Другої світової війни ці землі відійшли до Польщі) в родині сільського священика. Мальовнича природа Карпат, працьовиті й талановиті лемки мали величезний вплив на формування світогляду майбутнього митця, його ніжної й поетичної натури. «Проти розуму вірю, Писав Антонич, Що місяць, який світить над моїм рідним селом… є інший від місяця знад Парижа, Риму, Варшави чи Москви… Вірю в землю батьківську і в її поезію». Як святиню, з батьківської хати він виніс народну мову своєї «задуманої країни* Черемх, ялівцю, звичаїв та обрядів. Потік незабутніх дитячих вражень згодом словесною предметною в’яззю образів виллється в автобіографічній «Елегії про співучі двері». Хворобливий хлопчик не міг ходити до школи, тож початкову освіту здобув удома. 1928 року закінчив гімназію в містечку Сяноку. Хлопець захоплювався світовою й українською класикою, перечитав у польських перекладах твори всіх Нобелівських лауреатів. У 1928—1934 роках Антонич навчався у Львівському університеті на філологічному факультеті, спеціалізуючись зі славістики. Поза межами університету





До кожної людини приходить пора, коли потрібно залишати рідну домівку і вирушати у світ. Такий час настав і для ліричного героя поезії «Дороги», Перед яким «розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). / Зашуміла трава і принишкла, І простелилась вам юність під ноги». Метафори і розгорнуте порівняння моделюють незвичайне сприйняття світу героєм, перед невідомістю якого навіть принишкла трава. Вірш має Лінійно-поступальну композицію: Оповідь ведеться як динамічна серія рефлексій та образів, у кожній строфі другий рядок — це вставлена композиційно одиниця, за допомогою якої акцентуються ключові фрази чи слова: («над нами, за нами, під нами»), («дороги, дороги, дороги»). Перед зором героя відкриваються «тільки небо і тільки пшениця» — символи національних кольорів України, просторова далечінь, яка іскриться, а також невідомість, яка вітає його вітрами. Бентежить кольорова палітра, що символізує життєрадісне світосприймання героя. У його уяві постає неповторна картина світу, пройнята вітаїстич-ною ідеєю: «Голубінь, золотавість і зелень / (яруги, галявини, кручі)». І Розспівались таємно: дзіньд зелень, / Цвіркуни в конюшині пахучій». Сповнений надії і нових вражень, пізнань, змагань, утверджень, ліричний герой, в якому вгадуються риси автора, зображується як модерна людина XX століття з вірою у світле прийдешнє. Він уподібнюється античному Антею, який духовну силу черпає з рідної землі, криниці та з космосу, звертаючись до дивного Мідянорогого місяця (неологізм Антонича), аби він відкрив юнакові таємниці буття і смисл життя. Підсумовує рефлексії ліричного «Я» остання строфа, яка є своєрідною кульмінацією у висвітленні головної ідеї вірша: «Бо в дорогах зваблива врода І (о, зелень! о, юність, о, мріє!). / Наша молодість, наче природа / колосистим ще літом доспіє». Увиразнюють естетичну картину світу художні тропи (яскраві епітети, метафори, повтори, порівняння, риторичні оклики, алітерації та асонанси), а також тристопний анапест з перехресним римуванням.

У творчій індивідуальності Антонича вражають сполучення ліризму з філософським осмисленням проблем буття, новизна поглядів на український світ та його історію, що сягає прако-ренів слов’янства. Уже перша збірка «Привітання життя» засвідчила, що митець подолав консерватизм поетичної традиції, експериментуючи в системі віршування, строфіки й поетики.

Поетичне слово Антонича пружне, колоритне й звучне, як У Тичини. Однак спостерігається спорідненість із тогочасними польськими (Юліан Тувім) Та французькими (Поль Елюар, Жак Превер, ЛуїАрагон) Поетами, зокрема захоплення сюрреалізмом з його настановами ускладненості, несподіваного сполучення уяви

ійі


Кипі а

Майбутній поет відвідував гурток украї

ністів, на засіданнях якого виступав з

рефератами з питань розвитку мистецтва,

читав свої вірші. За спогадами гуртківців,

Антонич був дуже сором’язливим,

малоговірким, заглибленим у себе.

Ц; І ІАІ. У ^ 1934 році Антонич одержав диплом

Б. -І. Антонич.

Обкладинка збірки

«Книга лева»

Магістра філософії. Та навіть для високоосвіченого українця в панській Польщі державної роботи не було. Тож поет заробляв на хліб насущний пером. Друкував у журналах і газетах вірші, статті про літературу і мистецтво, редагував молодіжний журнал «Дажбог», що його видавала однойменна група молодих митців. Перша поетична збірка «Привітання життя» (1931) принесла автору визнання у літературних й читацьких колах, друга — «Три перстені» (1934) — літературну премію імені Івана Франка. У 1936 році побачила світ «Книга Лева», а наступні збірки — «Зелена Євангелія», «Ротації» — прийшли до читача 1938 року, вже після смерті митця, що настала 6 липня 1937 року. Немов передбачаючи своє коротке життя-спалах, поет у ранніх творах писав: *Жиштя звабливе і прекрасне І в одній хвилині пережить».

Б.-І. Антонич. Обкладинка збірки «Привітання життя»

Самодостатність мистецтва. Антонич розмірковував над самовизначенням митця й мистецтва, відкидаючи традиційні народницькі й марксистські уявлення про покликання поета й призначення поезії. Він закликав колег зосередитись на проблемах власне мистецьких, не підпорядковуючи ^індивідуальність творця якійсь ідеї, доктрині, програмі, якійсь групі*. Митець має бути самим собою і не повинен розчинятись у позах удожніх сферах. Тогочасні читачі не завжди розуміли такі погляди поета, бо виховувались на засадах соціологічної критики, на уявленнях про твір як дзеркальне відображення дійсності, як прямий аналог життя. Натомість у своїй художній практиці Антонич виходить із положення, що мистецький твір як естетич Н«І даність існує поряд із реальним світом. Він не є копією, хоча й живиться його джерелами. Поет стверджував, що у художніх текстах *існує багато змістів*. Ці його ідеї перегукуються з деякими поглядами Івана Франка Та Олександра Потебні.

У пошуках гармонії


Й реальності. Художній світ Антонич творить на діалектичному взаємозв’язку протилежних явищ, процесів, часів і просторів — вічного й скороминучого, свідомого й підсвідомого, матеріального й духовного. У побудові збірки митець використав Принцип циклі зації— «Зриви й крила», «Бронзовім’язи», «Вітражій пейзажі», що стане основою компонування наступних збірок.

Антонич витворив оригінальну концепцію світу, характерною ознакою якої є пошук втраченої гармонії, єдності людини й космосу, особи й природи. Він відкрив незвідані сфери поезії, нові образи й мотиви. Передусім, митець органічно поєднав казку, міф і реальність, теперішній і давноминулий часи. З цією метою він використав українські міфічні, фольклорні багатства, які синтезував у нові образні сплави.

Поетичний образ батьківщини. З великою любов’ю і поетичним натхненням Антонич оспівав свою рідну Лемківщину. «Моя країно верховинна, — / Ні, не забуть твоїх черемх, / коли над ними місяць лине — / вівсяним калачем!* («Черемхи*). Образи незайманої, дикої краси гірської природи чергуються із дивовижним язичницьким світом мешканців цього краю, їхніми піснями, повір’ями, чарами, ворожіннями, обрядами освячення.

Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » Богдан-Ігор Антонич (1909—1937) - часть 1 . Литературные сочинения!

Богдан-Ігор Антонич (1909—1937) - часть 1