Фев 07 2010
У свідченнях «поднявшихся з пекла», у книгах про сталінські табори, які так пильно читають в останні роки, мир ув’язнених, мир слідчих кабінетів, напівпідвальних камер і ізоляторів видний очами тих, хто пройшов через криваву м’ясорубку, через арешт і наслідок. Охоронець і ув’язнений, жертва й кат відділені друг від друга лінією більше непереборної, чим колючий дріт, крізь яку проривалися, однак, люди, що прагнуть до волі. Про одній з таких спроб - табірні вірші А. Жигулина. Вірніше, навіть не про спробу, а про повторюваний кошмар погоні, у якій табірний досвід вніс свої атрибути: промінь прожектора, вишку, ребристий стовбур автомата й страх, жах людини, що намагається бігти, але ніяк не може піти від переслідування.