Готовые школьные сочинения

Коллекция шпаргалок школьных сочинений. Здесь вы найдете шпору по литературе и русскому языку.

Довженко Україна в огні

«Візьміть з грудей моє серце і поховайте його в Україні», - так писав про себе геній нашого народу і нашої літ – ри О.Довженко. Ця людина не вписувалась у жодну ідеалогічну систему, його художня політра не знала меж. Довженка замовчували за життя і після смерті. Але за глибиною думки і духовним зв’язком автора зі своїм народом його творчій спадщині не має аналогів у світовій літ – рі. Кіноповість «Україна в огні» займає в ній особливе місце і є одним з кращіх творів укр. літ – ри про війну.

У січні 1944р. Сталін визначив сценарій Довженка як спробу ревізувати ленінізм, спробу піти проти партії, проти влади. Саме тоді було «порубано на шматки» душу письменника, а потім розкидано «на ганьбу і поталу». І все це - за гірку правду про війну. Однією з причин її трагічного початку називає Довженко духовну слабкість народу, зганьблені цінності українців: «Ніхто не став у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії». Але саме цей героічний козацький дух, що повіяв з стипів і байраків, допоміг Лаврінові Запорожцю у боротьбі з Забродою, додавав бійцям сили у смертельному двобої з ворогом.

У кожному рядку кіноповісті відчуває читач гострий осуд війни: коли
автор зображує страшні картини фашистських катувань, відважну боротьбу партизан, понівечені долі людей, що опинились у самому вирі подій. Довженко – гуманіст з глибокою художньою правдою і щирим болем за рідну землю та її синів і дочок пише свою гірку сповідь про одну з найбільших трагедій 20ст. Через призму зображання роду Запорожців (їхня доля у воєнні роки стала сюжетною основою твору) перед нами розкриваються духовні глибини рідного народу. П’ять славних синів і дочку Олесю мав Лаврін Запорожець, війна кожному показала свій шлях. Від першої бомби гине Савка – чорноморець, на фронті виборює перемогу Іван, у партизанському загоні б’ється з ворогом Роман Запорожець. Але кіноповість Довженка, побудована, як мозаїка, з кількох сюжетних ліній, не є простим і прямолінійним портретом сім’ї на війні. Автор показує кілька гострих і болючих проблем, чи не в перше у літ – рі про війну. Без прикрас розповідає він про обмеженість і бездушність партійних працівників, що незламно відстоювали лінію партії, не оглядуючись на втрати.

Вірячи їм, люди залишаються в місті у надії, що німці не прийдуть, і лише Василь Кравчина просить їх тікати, бо фашисти «понівечать, поженуть у неволю». З одного боку, з ім’ям Сталіна бійці гинули в атаках, з другого – його партійні підлеглі, навіть не бажаючи того, демонстрували справжню суть більшовизму і сталінщини. Важко чоловікам у страшні воєнні роки, але ще важче жінці. Їй судилося берегти честь роду, дітей, рабськи працювати і вірити у перемогу, чекати повернення рідних з далеких кривавих фронтів. Долі двох дівчат – подруг, Олесі й Христі, постають перед читачем на сторінках кіноповісті. Дівчат не обминає хресна дорога до Німетччини, кілька разів вони тікають, але їх повертають – таки у неволю. Христя за волею долі стає дружиною італійського капітана, за що її ледь не вбивають партизани. Автор у цьому єпізоді психологічно точно відтворив пануючі в той час настрої, коли за зраду сприймалось все. Олеся ж залишається на тяжких рообітах в Німетчині, і весь час із нею, як найсвітліший і найдорожчий образ – спогад про зустріч з Василем Кравчиною.

Ця любов додавала сил і Василеві на важких дорогах війни, робила його сильнішим і мудрішим у страшній круговерті. Цей образ є одним із кращих у галереї мужніх і духовно високих представників укр. народу, створених Довженком. Та й іншиі його герої додають вагомих рис до загального портрета народу – воїна, що завжди хотів би бути тільки народом – хліборобом. Згадаємо Лавріна Запорожця, в образі якого певною мірою гіперболічно відображені міць і мудрість людини – патріота. За важких обставин, ставши старостою рідного села, він намагається рятувати людей, підтримувати зв’язок з партизанами, стає до смертельного духовного двобою зі своїм ворогом, начальником поліції Забродою.

Довженко не був ідеалістом, він показав, що серед українців також були різні люди, були й зрадники. Один з кульмінаційних епізодів твору – боротьба у концтаборі Лавріна і Заброди по обидва боки колючого дроту. З кінематографічною точністю, на межі реального і неможливого, відтворює автор їхню боротьбу. Це стикаються два світи, два духовних світи, два духовних полюси – добро і зло: « Потім вони обнялися і довго душили один одного через дріт». Л аврін ніби стає залізним, як легендарний Антей, беручи сили із землі, перемагає і виводить на свободу десятки в’язнів.за це люто мститься йому і односельцям старий фон Крауз:зникає прекрасне село, залишаються «тількии печі й пепелища… Нікому було ні плакать, ні кричати, ні проклинати». Добровільна діяльність Лавріна теж не минулася йому: партизани хотіли розстріляти його як фашистського помічника. Промовистим є один із діалогів:

- Людей у ярма запрягав?
- Запрягав.
- Нащо?
- Щоб зліші були.

Справді ця злість священна, і вона протистоїть людоїдській злості полковника Крауза, який приречений на загибель, як приречена фашистська Німеччина з її ідеологією смерті й страху. Автор постійно звертається думками до подій на фронті, розповідаючи про величезні втрати, кров і голод. Але невмирущий народ, як невмирущий Василь Кравчина, що був чотири рази поранений, але залишився нескореним.Фронт повертається до Тополівки, зустрічаються Олеся і Василь.Запорожці (звернімо увагу на символічність прізвища) знову збираються разом - і лине пісня на честь жінки-матері, на честь славного народу , якому немає переводу. І знову проводжає Олеся своїх рідних на бій, щоб не подумали люди, щоб не був цей рід»щедрим на кров і вогонь, послані йому ганебною історією Європи».

Все життя мріяв О.Довженко зробити щось велике і потрібне для людей.Написавши правду про війну, він здійснив свою мрію, залишивши поколінням досконалий художній документ про страждання власного народу. Створюючи кіноповість, митець витримав боротьбу з самим собою, боротьбу між письменником і сценаристом. І обійтися голою схемою, без авторської участі у «громаді великих подій» незміг. Навіть жахи війни він показував через красу, людської душі і людських вчиинків. О.Довженко вірив, що люди, попри всі нещастя і війни, прийдуть до прекрасного, до безсмертного.

Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » Довженко Україна в огні . Литературные сочинения!

Довженко Україна в огні