Готовые школьные сочинения

Коллекция шпаргалок школьных сочинений. Здесь вы найдете шпору по литературе и русскому языку.

Iван Карпенко-Карий (1845-1907) - часть 3

Драму «Наймичка» теж вiдносять i до жанру мелодрами, i до романтичної системи українського театру, але нiхто iз сучасникiв, якi витирали сльози вiд неперевершеної, генiальної гри М. Заньковецької в головнiй ролi нещасної, знедоленої «рiдним» українським глитаєм простої української дiвчини – сироти Харитини, не був байдужим до твору, не сумнiвався у правдивостi зображеного там життя. На виставах цiєї «мелодрами» плакав не тiльки простий, демократичний глядач, якому була близькою понiвечена доля безталанної наймички, а й сановний – обох столиць, який не мiг протовпитись на виставу, iдучи «на Заньковецьку» пiд час славнозвiсних гастролей трупи М. Кропивницького в Петербурзi i Москвi в 1886-1888 рр. Плакав Лев Толстой, прихильно настоєний до української культури, але заплакав i петербурзський зоїл О. Суворiн, який знущався з української мови i вiдмовляв українському театровi в майбутньому. I не завадили тут формальнi особливостi п’єси, якi лежали ще в площинi етнографiчно-побутового театру.

Заглиблений у проблеми сьогодення, приглядаючись до нових тенденцiй у життi, I. Карпенко-Карий не обiйшов у своїй творчостi такого питання, як органiзацiя хлiборобських спiлок, що з’явилися у 90-х роках ХIХ ст. за iнiцiативою колишнього учасника єлисаветградського пiдпiльного гуртка М. Левитського, «артiльного батька».

Окрему групу в драматургiчному доробку I. Карпенка-Карого складають iсторичнi п’єси. Писав вiн їх, занепокоєний вiдсутнiстю iсторичної тематики на українськiй сценi, яку вiн вважав одним з рушiїв у пробудженнi притлумленої царизмом нацiональної свiдомостi народу. Тому пiсля реалiстичної драми «Бурлака» вiн перш за все взявся за розробку романтичного сюжету широкопопулярної в народi iсторичної балади про Бондарiвну – просту українську дiвчину-красуню, яка сподобалась польському графовi Миколi Потоцькому, що був канiвським старостою, а тому й вiдомий у фольклорi художнiй лiтературi як «пан Каньовський» - жорстокий авантюрист, безкарний злочинець, який знущався над українськими селянами, хоч i вдавав iнодi козакофiла.

Подiбно до iсторичної драми М. Костомарова «Сава Чалий» I. Карпенко-Карий у драмi «Бондарiвна» (1884) теж перенiс подiї, зображенi в баладi, з XVIII ст. у XVII, отже, фактично в героїчну епоху визвольної вiйни українського народу проти шляхетської Польщi пiд керiвництвом Б. Хмельницького. Але вiдтворити героїзм цiєї епохи драматурговi не вдалося, як не вдалося взагалi iндивiдуалiзувати i типiзувати образи твору, починаючи з головної героїнi Тетяни Бондарiвни, яка в народнiй баладi постає бiльш мужньою, розумною, щирою i безпосередньою в протиборствi з жорстоким i цинiчним сласолюбцем Потоцьким. У п’єсi не було того iсторичного фону, який би вiдбивав рух героїчної епохи, а тому драматург не змiг вийти за межi романтично-побутової драми, позбавленої глибоких iсторичних узагальнень.

Незважаючи на це та на ряд iнших мистецьких хиб, «Бондарiвна» незмiнно трималася в репертуарi театру корифеїв. Драматург постiйно вдосконалював її текст, але все ж таки п’єса не зайняла поважного мiсця серед найдосконалiших в iдейно-мистецькому вiдношеннi його п’єс.

Творчiсть I. Капренка-Карого – вершина української драматургiї 80-90-х рокiв ХIХ - перших рокiв ХХ ст. Драматург продемонстрував глибиннiсть аналiзу соцiальних конфлiктiв, справжню, а не показну народнiсть, яка полягала не в простих запозиченнях з фольклору й ентографiї, а в збагаченнi його творiв народною мудрiстю. Мова його героїв, хоч i позначена поспiль, особливостями пiвденноукраїнських говорiв, яскраво iндивiдуалiзована, насичена фразеологiзмами, приказками i прислiв’ями, специфiчними термiнами, пiдслуханими в сiльськiй глибинцi i в чиновницько-бюрократичному середовищi, у рiзних суспiльних верствах, iнодi й у декласованого елементу. Народна пiсня в п’єсах I. Карпенка-Карого не грає iлюстративної ролi, як це часто трапляється в творах драматургiв, що культивували у твореннi характеру чи руханнi дiї твору. Всi п’єси I. Карпенка-Карого позначенi динамiчнiстю дiї, яскравою сценiчнiстю, що забезпечувало їм успiх у глядача. Майстер дiалогу, I. Карпенко-Карий не гребував таким традицiйним засобом, як монолог, особливо внутрiшнiй, який, однак, нiколи не порушував загальної динамiки твору. У кращих п’єсах I. Карпенка-Карого завжди спостерiгається єднiсть змiсту i форми. Психологiзм його героїв розкривається в конкретних подiях, у думках i вчинках, що рiднить його з росiйськими драматургами О. Островським i Л. Толстим, з творами захiдноєвропейської психологiчної драми.

Як нiхто з українських драматургiв другої половини ХIХ ст., I. Карпенко-Карий розгорнув широку картину життя українського народу, показавши класову диференцiацiю в його середовищi, опоетизувавши красу духовного свiту простих людей i сатирично висмiявши звироднiння панiвних верхiв.

Розвиваючи двi паралельнi тенденцiї в українському театрi – роматичну i реалiстичну, якi органiчно взаємодоповнювались, I. Карпенко-Карий створив свiй театр, який, спираючись на традицiї, що йшли вiд I. Котляревського, Г. Квiтки-Основ’яненка i Т. Шевченка, сягнув вершин критичного реалiзму, цiлком вiдповiдаючи духовi часу, естетичним потребам тогочасного глядача i глядача наступної епохи.

Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » Iван Карпенко-Карий (1845-1907) - часть 3 . Литературные сочинения!

Iван Карпенко-Карий (1845-1907) - часть 3