Готовые школьные сочинения

Коллекция шпаргалок школьных сочинений. Здесь вы найдете шпору по литературе и русскому языку.

Iван Якович Франко (1856-1916) - часть 4

Ознайомлення Франка з натуралізмом та його трансформація на українському грунті накладалися на спостереження над тодішнім галицьким життям. Епоха «нафтової гарячки» надавала колись квітучому сільському Підгір’ю, співцем якого вже в ранній творчості виявив себе Франко, нового індустріального характеру. 1877 р. Франко видає збірку «Борислав. Картини з життя підгірського народу», якою започатковує цикл бориславських оповідань, що до них звертатиметься протягом майже всього життя.

На кінець 70 – початок 80-х років припадає особливий інтерес Франка до робітничого руху – зв’язок із робітничими гуртками, участь у виданні робітничої польської газети «Praca», вивчення й популяризація окремих праць Е. Геккеля, Ф. Ланге, Ф. Лассал, К. Маркса, співпраця з польськими соціалістами тощо. Симпатії Франка до робітничого руху пояснювалися значною мірою поглядом письменника на пролетаріат як на «чинник цивілізації», що сприяє вселюдському прогресові, оскільки, мовляв, робітники борються за такий лад, який «кожній, без винятків, одиниці забезпечить всебічний розвиток природних даних».

Крім очевидного функціонального й пропагандистського характеру, студії з життя робітників, які Франко друкує того часу, мають виразну просвітницьку тенденцію. Так, Франко намагається доповнити натуралістичний об’єктивізм Золя, а зображення брутальних сцен і тривіальності буденного життя облагороджує гуманними ідеалами та моралізаторськими сценками. Зацікавившись явищем пролетаризації колишніх селян у Бориславі та умовами життя ріпників, Франко тенденційно показує, як Борислав «пожирає молоде покоління, лісти, час, здоров’я і моральність цілих громад, цілих мас». Соціологічно-етичне підгрунтя утверджуваного Франком натуралізму зумовило зображення моральних страждань та несвідомих афектів, спричинених нафтовою «гарячкою» - хворобливим станом свідомості, який протиставляється все ще ідилічному сільському життю. Франка цікавить психологія «маси», «масовий» герой, він показує десакралізацію традиційного сільського мислення і розпад традиційного способу життя (пияцтво, розбишацтво, руйнування патріархальних стосунків).

«Галицьки образки», з якими Франко виступив 1877 р. в альманасі «Дністрянка» («Лесишина челядь», «Два приятелі»), започатковували серію «коротеньких картинок», які могли пізніше стати матеріалом для великого суспільного роману. Фрагментарність, ексізність прозових студій Франка, фіксування тогочасності в окремих моментах її розвитку, на його думку, мали підготувати наступний – синтетичний етап літературного розвитку, коли мали з’явитися «ширші заокруглені образи дійсності». Ішлося, отже, про руйнування старої оповідної структури, в якій функція автора-всезнавця спрямовувала й вичерпувала епічну художню перспективу. Багатогранність і різнорідність життєвого матеріалу, його принципова невичерпність, з одного боку, й майже утопічна віра в спроможність художньої аналітики та злбиження її з наукою, з іншого, руйнували монологічну закритість оповіді в натуралістичній прозі, зближували її з імпресіоністичною. Цей процес трансформації епічної структури позначився на прозі Франка.

Інтенсивність творчого пошуку Франка тих років незвичайна: 1878 р. написано першу в українській літературі натуралістичну повість «Boa constrictor», 1880 р. – повість «На дні», 1881 р. – незавершений роман «Борислав сміється». У проміжках між ними – новаторська збірка оповідань «Борислав» (1877), цикл «Рутенці» (1877), новели й оповідання з народного життя. Розгорнена оповідь у перших оповіданнях Франка, сугестивна й контрастна в «Лесишиній челяді» та іронічна в «Двох приятелях», набуває в циклі «Борислав» гострого публіцистичного характеру.

Франко намагається опанувати такі форми художнього зображення, в яких гуманістична тенденційність природно й закономірно випливала б із конкретних обставин і характерів, а самі колізії мали б не лише побутовий характер а й змальовували «відносини людей, поодинокі їх учинки та громадські імпульси, що пробуджують до такого, а не іншого діяння».

Конкретність і детальність описів життя «ріпників» не лише окреслюють специфічний предмет зображення, а й покликані зафіксувати особливу, майже наукову об’єктивність літературних студій.

В оповіданнях «Ріпник», «На роботі», «Навернений грішник» ідеться про розпад традиційного патріархального ладу й руйнування таких моральних засад, як родинна любов, побратимство, батьківський закон, побожність. Згідно з натуралістичним методом Франко сприймає бориславське життя як виродження, завмирання духовних потреб і пробудження звірячих інстинктів, як стан постійної нервової гарячки. Водночас гуманна тенденція та просвітництво виявлені в тому, що Франко протиставляє бориславській пастці ідилію сільського життя, і його ріпник прозріває і повертається на село. Алегорія Задухи має при ньому красномовно й дохідливо показати всю недолю, уособлювану Бориславом, а навернення «грішника» - стати гіркою іронією на життя у бориславському світі.

Натуралістичний контекст бориславських оповідань відчувається у міфологізації такого соціального явища, як Борислав. Створюється загальний образ міста-потвори, ландшафту, засіяного кістками жертв, людської маси, напівсп’янілої-напівбожевільної. Таким чином, соціальне зло й фізичне виснаження супроводжуються фізіологічним і психічним руйнуванням характеру. Натуралізм та документалізм Франкових творів підривав романтичні конфлікти й моралізаторсько-сентиментальні повчання творів «народовського» спрямування.

Об’єктивний науковий метод зображення письменник поєднує з просвітницькою тенденцією в оповіданні «Ріпник», повістях «Boa constrictor», «На дні», де віра в природну, добру, здатну до морального відродження людську натуру, переважає об’єктивний аналіз психофізіологічного й соціального виродження та вносить у твори елементи моралізаторства, сентименталізму. Важливою ознакою теорії «наукового реалізму» є, отже, просвітницька критика згубного впливу на людину соціального середовища.

«Boa constrictor» можна вважати першою власне натуралістичною повістю в українській літературі. Структуру її визначає особливий психологізм, заснований на елементах самоспостереження психологічній сугестії та аналізі «дрібних, мікроскопічних мотивів психологічних». Важливою ознакою повісті став натуралістичний спосіб зображення, за яким людина в соціальному процесі є жертвою, а сам процес – фатальним і ворожим. Франко міфологізує буржуазний спосіб життя. Символом його стає змій-полоз, уособлення «золотої гарячки», в яку втягнений новочасний буржуа Герман Гольдкремер. При цьому важливу роль відіграє напружена фабула, а також психофізіологічний аналіз свідомості героя. Цей аналіз засвідчує не лише підпорядкування владі золотого полоза-капіталу, а й одержимість манією влади, що символічно (й навіть фізіологічно) проступає у сні Германа про сексуалне оволодіння богинею щастя.

Повість «Boa constrictor» вводила в українську літературу жанрову структуру, не подібну ані до романтичного валтерскоттівського, ані до просвітницького роману виховання, елементи якого наявні в повістях Шевченка, Марка Вовчка, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.

1907 р. Франко створює нову редакцію повісті. Зображуючи характер і життєвий шлах «галицького капіталізму», він зупиняється, як сам зауважує, на історії «галицького капіталізму взагалі». Його прогресивне суспільно-історичне значення, на думку автора, полягало в створенні ситуації, яка давала можливість «вийти зі старої тісноти та безрадності патріархального життя, пізнати більше світу, розвинути свою волю».

Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » Iван Якович Франко (1856-1916) - часть 4 . Литературные сочинения!

Iван Якович Франко (1856-1916) - часть 4