Готовые школьные сочинения

Коллекция шпаргалок школьных сочинений. Здесь вы найдете шпору по литературе и русскому языку.

«Митець глибокого патріотичного почуття» (Олесь Гончар) - часть 2

Збагатилася українська проза 40—50-х років жанром воєнного оповідання. Реалістично змальовано трагічні події перших місяців війни в оповіданні Івана Сенченка «Кінчався вересень 1941 року». З’являються публіцистичні статті і звернення до рідного народу громити ненависного ворога («До зброї!», «Лист до України», «Душа народу непереможна»). У правдивих, по-стефаниківськи лаконічних новелах і оповіданнях письменник створює монументальні, національні характери борців з фашизмом.

Ліричною патетикою позначена збірка «Березовий сік» Михайла Стельмаха. Майстром змалювання образу жінки на війні був Олексій Кундзіч, Автор збірок новел «Сила гніву», «Дорога на Крем’янець». Юрій Яновський Оприлюднив збірку «Земля батьків», «Київські оповідання». Переважає у них ліричний монолог, тобто оповідь від першої особи, свідка гостро драматичних подій, що переконувало читача у справжності оповідуваних історій героїв.

Мистецька скарбниця. Оповідання Юрія Яновського озвучу-. вав з естради і по радіо корифей української сцени Юрій Шум Ський. У його виконанні поставав мужній і простий українець, захисник Вітчизни. Особливо виразним був образ партизана Карпа Макодзьоба Художнє втілення патріотизму, духо-1 Вності, загалом національного характеру українця.

Захоплення у читачів викликали оповідання Олександра Довженка «Ніч перед боєм», «Мати», «Незабутнє», «На колючому дроті», « Перемога ». Знаковими для української прози були його кіноповісті «Україна в огні», «Повість полум’яних літ», в яких відтворено волелюбний дух народу, героїзм простої людини, багатогранний характер українця.

Незабаром з’явився Романний епос: «Зброя з нами» Натана Рибака, «У країна кличе» Семена Скляренка, «Вони не пройшли»




Юрія Смолича, «Професор Буйко» Якова Баша. Великим досягненням української літератури стала трилогія Олеся Гонча-ра «Прапороносці» (1946—1948). Роман складається з трьох частин («Альпи», «Голубий Дунай», «Злата Прага»), в яких змальовано три етапи походу Червоної армії в Європі 1945 року. Події подано в хронологічній послідовності, відповідно до просування роти Брянського з полку Самієва. «Прапороносці» — це роман про переможців, якими виступають українці, допомагаючи народам визволитися з-під фашистського ярма. Герої роману зображені найгуманнішими людьми планети, що несуть свободу румунам, угорцям, чехам. Бійці наділяються душевною красою, мужністю і гуманізмом. Естетичну цілісність творить гуманістична тріада: Віра, надія, любов, Які втілюють християнські доброчинності. Брянський, Маковейчик, Хома Хаєцький, Черниш, Ясногорська живуть Вірою У свою історичну місію. Вони захищають загальнолюдські цінності, усвідомлюють свою причетність і відповідальність за долю світу. Ця Віра Зумовлює їхню оптимістичну концепцію життя.

На перший погляд, у трагічному вирі війни, де смерть чигає на кожного бійця, немає місця Любові — цьому ніжному почуттю чоловіка й жінки. Проте любов Брянського, Шури Ясногорської та Черниша у творі опоетизовано: вона одухотворена і прекрасна, допомагає за будь-яких скрутних обставин залишатися Людиною, оселяє мрію в душі про щастя і світле майбутнє героїв. Віра В перемогу добра над злом, людяного над антилюдяним у світі збагачує духовні виміри героїв, спонукає перебороти усі негаразди. Тому герої Олеся Гончара не нівелюються як особистості, прагнуть вивищитися над обставинами війни. Вони не втрачають гідності, оскільки через шквал куль, крізь кров, вогонь і попіл веде Надія.

Романіст творив героїчний епос новітнього часу, а тому мотиви, образи перегукуються з українськими думами, «Словом про похід Ігорів», звідки взято епіграфи до кожної частини «Прапороносців», що підкреслює історичність романного мислення автора. Видатний киргизький письменник Чингіз Айтматов Відзначив: «У «Прапороносцях» Гончар порушив проблеми загальнолюдського характеру. Проблеми життя і смерті, честі та безчестя, любові і вірності були розглянуті через призму важких випробувань особи у жорстокій атмосфері війни. І в цьому була ознака великого епічного гуманістичного таланту».

Не дуже щедрим виявився ужинок українських драматургів воєнного часу. Серед найпомітніших п’єс — «Хрещатий яр» Любомира Дмитерка, «Професор Буйко» Якова Баша, «Шлях на Україну» Олександра Левади, «Мужицький посол» Леоніда Смілянського. Це — твори з домінуючою романтичною стильо-

Вою течією, помітним поєднанням художнього узагальнення і документальності. У п’єсі Олександра Корнійчука «Фронт» (1942) порушено актуальні питання методів ведення війни, значення воєначальника в армії. На часі була поява п’єси Івана Кочерги «Ярослав Мудрий» (1944), де змальовано боротьбу князя за єдність Київської Русі, висловлено ідею згуртованості національних сил і створення могутньої централізованої держави.

Одразу після війни розгорнулася кампанія проти українських письменників, спровокована партійними постановами про літературу й мистецтво: «Про журнал «Вітчизну», «Про репертуар драматичних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення» та іншими. Наприклад, у Постанові ЦК КП(б)У від 24 серпня 1946 року «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в «Нарисі історії української літератури» авторів навчального посібника Сергія Маслова І Євгена Кирилюка Було звинувачено в тому, що вони приглушили тему боротьби між прогресивними і реакційними літературними напрямами, літературний процес розглядали не під кутом зору класової боротьби, а керувалися національною ідеєю, прославляли «буржуазних письменників» початку XX століття.

Під час Другої декади української літератури і мистецтва в Москві у червні 1951 року було розкритиковано вірш Володи-мираСосюри «ЛюбітьУкраїну» як «націоналістичний». Газета «Правда» гостро засудила за *брак показу возз’єднання українського народу з великим російським народом» Оперу Костянтина Данькевича «Богдан Хмельницький».

Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Митець глибокого патріотичного почуття» (Олесь Гончар) - часть 2 . Литературные сочинения!

«Митець глибокого патріотичного почуття» (Олесь Гончар) - часть 2