Готовые школьные сочинения

Коллекция шпаргалок школьных сочинений. Здесь вы найдете шпору по литературе и русскому языку.

Михайло Петрович Старицький (1840-1904) - часть 2

У багатьох вiршах Старицький i прямо, й опосередковано оспiвує Україну, її чудову природу, красивих i працьовитих людей. Важкий, нестерпний сучасний стан рiдного краю, де «за лихими владарями» замiсть вирубаних ради наживи лiсiв тепер тiльки «пеньки корявi бовванiють лишаями», де «й худоби нiде пасти», на колись ясних плесах «по кочковинi шпацирують лише свинi», де повсюдно смердять «броварi й льохи горiлки», а «слабi понурi люди ледве носять шкури», в iнвективi Старицького «За лихими владарями» (1876) контрастно зiставляється з дещо iдеалiзованим минулим, хоч зрозумiло, що таке зiставлення вжито для посилення звинувачень сучасним «лихим владарям», i недарма цей вираз вiд заголовка рефреном повторюється в кожнiй строфi як неприйняття насамперед сучасного поетовi устрою.

Висловлюючи свої почуття у вiршi «До України», поет окреслює життєвi картини рiдного краю з «хмарами вишняку», веселим плескотом дiтвори на ставку, згадує «у нiчку весняну жабиний гвалт», селян за працею i «стукiт говiркий цiпiв по всiх токах», «при каганцi i верстiн сюрчання, i бесiди, i пiсню чи ридання тихесеньке жiночої журби».

Поетичнi засоби, художня манера й мовнi шукання Старицького визначилися насамперед прагненням максимально чiтко виявити провiдну думку, викликати доступнiсть її й адекватне сприйняття рiзнотипним читачем. Значну роль при цьому вiдiграють метафори, епiтети, порiвняння. Так, для характеристики сучасного ладу добираються недвозначнi означення – «ворожий мир», «неволя страшна», «кривда могуча», «мир трухлявий», «невiльнича пiтьма», «смiтник заласних поганцiв», «багновище», «нiч-стума», «морок i мана», «невiльницьке ярмо, «стоголовий людський кат», «окрадена родина», «рабьска супонь», «озвiренi катюги», «вiкова неволя» та iн. Для суспiльного стану, народної долi характерний iнший ряд – «пiдбитий стиглий колос», «край сиротливий», «люд, ярмлений вiками», «бiдота бездомна» тощо. Широко користається Старицький образами-символами, властивими революцiйнiй народницькiй поезiї: «псалом вiри», «терновий вiнець», «правда дзвiн», «нива», «храм святих надiй», «правди вiвтарi», «сонце правди», «мученик».

Сам великий словотворець, вiн виступав в оборону свого поетичного співбрата, обстоюючи принципово важливе положення про те, що кожний, особливо талановитий художник виробляє окрему мову як прикмету, вияв iндивiдуальностi, а слабкi письменники, позбавленi iндивiдуально забарвленої мови, саме й пишуть безбарвно, мляво. До того ж багато слiв, що 1882 р. разили читачiв, увiйшли в загальне вживання. Сьогоднi нiкого не бентежать такi слова й вирази, як Нестяма, страдниця, бездольцi, недбальцi, дурманити, приємнiсть, дочасовий тощо, i нiхто вже не пам’ятає, що на основi глибокого знання народної мови вони були створенi Старицьким.

В iсторiї української поезiї значна роль належить перекладам i переспiвам Старицького. Фактично лiтературну дiяльнiсть вiн i розпочав з прекладу. 1865 р. були опублiкованi лермонтовськi «Парус», «I нудно, i сумно…», «Оповитi млою…», «Як жито хвилями хиляється i грає…», «Сон», «Заврядне оповiдання» Огарьова; «На скелi пiвнiшнiй та голiй…», «Хвилею тiльки прилине…», «Море безкрає вкруги…», «Снилась менi дiвчинонька…», «Менi снились сльози i палкi поривання…», «Щоку до моєї щоки прихили…», «Брати мої рiднi! Як сонце сiдає…» Гейне та двi байки Крилова – «Гуси» i «Наймит та хазяїн».

У наступнi роки кiлькiсть перекладiв зростала, розширювалося коло авторiв, яких перекладав Старицький. Якщо спочатку переклади публiкувалися переважно у львiвських часописах «Нива» та «Правда», то 1873 р. в Києвi виходить однотомник «Казки Андерсена з життєписсю. Преклав з первотвора М. Стариченко», а наступного, 1874 р. – «Байки Крилова. Вибрав i переклав М. Старицький» 1875 р. – лермонтовська «Пiсня про царя Iвана Васильовича, молодого опричника та одважного крамаренка Калашникова» й одночасно в чотирьох номерах «Правди» друкується переклад «Демона». Майже слiдом, 1876 р., виходять «Сербськi народнi думи й пiснi. Переложив М. Старицький. Частина I. Думи юнацькi. Чиста виручка на користь братiв-слов’ян».

Друга й третя частина, складенi iз побутових, жiночих та обрядових пiсень, внаслiдок цензурних заборон пiсля Емського акта 1876 р., свiту не побачили й пiзнiше публiкувалися в авторському збiрнику «З данього зшитку. Пiснi i думи» (1881).

Обсяг перекладацької дiяльностi Старицького рiзноманiтний i значний – понад 200 творiв. При виборi авторiв i творiв для перекладу насамперед виявлялися також демократичнi тенденцiї Старицького. Особливо охоче прекладав вiн росiйських поетiв – Пушкiна, Лермонтова i найбiльше Некрасова. Iнтерес Старицького до поезiї Пушкiна вiдчутно зрiс наприкiнцi вiку, коли в Києвi готувався збiрник українських перекладiв до 100-рiччя з дня народження генiального поета. В своїх перекладах вiн прагнув додержуватися розмiру й образної системи оригiналу, хоч i не повнiстю уникнув спокуси стилiзацiї пiд сучасну йому громадянську поезiю.

Переклади Старицького з росiйської та iнших свiтових лiтератур сприяли, з одного боку, засвоєнню ним їхнього досвiду, а з другого – збагачували українське письменство високими iдеями й досконалими поетичними образами, ставали надбанням рiдного слова, виховували повагу до iнших народiв, служили зближенню мiж ними, викликали почуття, якi б ми сьогоднi назвали iнтернацiоналiстськими.

Характерно i те, що Старицький рiвночасно перекладав росiйською мовою також поезiї Є. Гребiнки, Лесi Українки та А. Кримського.

Драматичну дiяльнiсть Старицький фактично розпочав iнсценiзацiями творiв Гоголя – оперета «Рiздвяна нiч» (музика М. Лисенка) та п’єса «Сорочинський ярмарок». (Згодом за Гоголем були написанi «Тарас Бульба» - спочатку лiбретто для опери М. Лисенка (1880), потiм – драма на 5 дiй (1893) та лiбретто опери «Утоплена»). До переробок для сцени творiв iнших авторiв, iнсценiзацiй та написання п’єс за запозиченими сюжетами Старицький вдавався i пiзнiше. Серед них – оперета «Чорноморцi», музика М. Лисенка (за «Чорноморським побитом на Кубанi» Я. Кухаренка), «За двома зайцями» (за комедiєю «На Кожум’яках» I. Нечуя-Левицького), «Крути, та не перекручуй» (за п’єсою «Перемудрив» Панаса Мирного), «Нiч пiд Iвана Купала» (за повiстю О. Шабельської «Наброски карандашом»). «Зимовий вечiр» (за однойменним оповiданнм польської письменницi Е. Ожешко), «Юрко Довбиш» (за сюжетом роману «Боротьба за право» австрiйського письменника К. Е. Францоза), «Циганка Аза» (за мотивами повiсти «Хата за селом» польського письменника Ю. Крашевського), «Зимовий вечiр» (за п’єсою «Громадянська смерть» iталiйського драматурга П. Джакометтi, вiдомий росiйський переклад О. М. Островського пiд назвою «Семья преступника»).

Переважна бiльшiсть переробок Старицького сприймається як новi, цiлком самостiйнi твори. Адже вiн не тiльки забезпечував їм сценiчнiсть, а й «докорiнно змiнював i поглиблював соцiальну основу першотвору, надавав бiльшої загостреностi його провiднiй iдеї».

Головний конфлiкт, обраний для соцiально-психологiчної драми «Не судилось», зосередив увагу драматурга бiльше на розкладi «панського болота» - помiщицької родини (чого варта, скажiмо, брутальна й цинiчна Зiзi), що в свою твань затягує i простих людей (лакей Харлампiй, покоївка Аннушка), внаслiдок чого соцiальне розшарування на селi лишилося дещо збоку. Зате в iнших п’єсах саме воно виходить на перший план («У темрявi», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорницi»).

Драма «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорницi» (1887) написана за мотивами народної пiснi та переказами про її легендарну авторку Марусю Шурай (Чурай). Тема й сюжет пiснi спричинили появу багатьох творiв, у тому числi й драматичних, але тiльки Старицькому пощастило рельєфно окреслити соцiальнi особливостi сiльського життя, розкрити психологiю героїв, органiчно поєднати багатство фольклору з перипетiями напруженої дiї, вiдтворити барвисту мову звичайних трудiвникiв, поєднати вчинки героїв з причинами соцiального характеру.

Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » Михайло Петрович Старицький (1840-1904) - часть 2 . Литературные сочинения!

Михайло Петрович Старицький (1840-1904) - часть 2