Готовые школьные сочинения

Коллекция шпаргалок школьных сочинений. Здесь вы найдете шпору по литературе и русскому языку.

Олександр Губар «І весь в тривогу обернувсь…» - часть 1

Данило Кононенко – талановитий, відомий український поет – кримчанин, задушевний лірик, перекладач, публіцист. В республіканській пресі, в журналах, збірниках часто з’являються його твори, а також позитивні відгуки на них літературної критики та читачів. Нинішнього, 1995 року, йому присуджено літературну премію імені Степана Руданського за вклад у розвиток сучасної української літератури на теренах Криму. Данило Андрійович Кононенко народився 1 січня 1942 року в селі Ребедайлівка Кам’янського району Черкаської області в родині колгоспника. Першу освіту здобув у місцевій семирічці. Згодом закінчив середню школу, що розташована в районному центрі Кам’янці за кілька кілометрів від села. Доводилося долати ті кілометри щодня. Рідний край Д. Кононенка – це земля славного сина українського народу Т. Г. Шевченка. Не один раз повертається поет зворушливими творами до теми своєї батьківщини:

За лісом лан колоситься,

І пісня з серця проситься

У дзвоні вечорів.

Лягла земними трасами

Гучна земля Тарасова –

Земля моїх батьків.

Другою батьківщиною став для Д. Кононенка Крим. Тут він служив у армії, вчився в Сімферопольському педінституті (нині він став університетом). Як поет він сформувався також у Криму. Мешкаючи постійно у Сімферополі, Д. Кононенко знаходився у вирі літературного життя, беручи активну участь у роботі літературного об’єднання, друкуючи свої твори на сторінках місцевої кримської преси. У становленні і формуванні поета дієву роль відіграла Кримська письменницька організація, яку він очолює. Трудове життя Д. Кононенка проходило на посадах, пов’язаних з роботою над словом. Так, відразу ж після закінчення вузу працює у редакції обласної газети «Кримська правда», а згодом у редакції художньої літератури видавництва «Таврія». Був поет деякий час директором Сімферопольського будинку письменників. Більше десяти років – відповідальним секретарем правління. Нині він голова Кримської республіканської організації Спілки письменників України. 1972 року вийшла перша збірка Д. Кононенка «Джерело», яка дістала схвальну оцінку критики та серед читацького загалу. Збірку пронизав мотив воєнного лихоліття, яке довелося поетові пережити уже в ранньому дитинстві. Йому краяли серце людські, поламані війною долі. Відомий літературознавець, критик Михайло Острик писав у статті «Простір шукань»: «Чекав я на збірку Данила Кононенка з тієї пори, як прочитав у газеті «Літературна Україна» його вірш «Останній день війни»:

Ой, не грала гармонь,

А плакала.

Ой, ридала гармонь ридма…

Тихо зойкнула

Хвіртка злякано:

– Мамо! Ма…

А в селі «перемога!» чулося,

Бігли з поля худі жінки…

Мати в чорну печаль запнулася

На віки.

Біль утрат, сирітство, беззахисність потерпілих від війни виражені поетично – органічно у творах «Я із хлопцями грався…», «Тополі виростають обелісками», «А дні летять…», «Олена». Та на перше місце серед цих творів М. Острик ставить вірш «Останній день війни». «Коли читаю вірш, – пише він, – мені здається, ніби він був завжди. Тут немає роблених екстраваганцій, автор зумів природно вилити в слові те, що близьке до самої «плоті» емоцій, переживань. Навіть не «зумів» – воно наче само «зумілося». У збірці панує душевність до трударів села. Автор уміє проникливо, інтимно-зворушливо окреслити людську гірку долю, суджену нелюдськими обставинами. Шаленими вітрами відлетіли роки у героїні вірша «Олена». Прийшла старість, а як іще хочеться жить…

Все було. І любов була.

Та навіки війна забрала.

Вісім душ у життя вела,

Корівчиною лан орала.

Наступні збірки Д. Кононенка «На весняному березі» (1979), «Квітучих соняхів оркестр» (1982), «З любові і добра» (1989) засвідчили мистецьку зрілість поета. Творче збудження і неспокій стимулюються в нього заглибленням у життя. Він постійно занурений у його будні, конкретику. Поет не пориває зв’язку з рідною Черкащиною, рідним селом. Часто буває на будівництві Північно-Кримського каналу, на заводах, у кримських селах. А скільки літературних вечорів пройшло в Криму з участю Д. Кононенка! Його з любов’ю і пошаною зустрічають воїни армії та флоту, вчителі, студентська молодь, учні… Пафос поезії Данила Кононенка дуже точно визначила відома критик Лада Федоровська: «душі не приспані тривоги». Справді, не приспаними тривогами перейняті всі збірки поета. Над ними можна було б поставити епіграфом рядки з вірша Павла Тичини воєнних років про Україну: «І не вчувсь, як я співцем твоїм зробився і весь в тривогу обернувсь…» Недремна тривога заселяє душу ліричного героя віршів, де поет піднімає голос на захист миру. Тільки мир дає можливість людям звідати щастя до дна. Тому не раз озиваються щемом і болем спогади про воєнне лихоліття – голоду, холоду, сирітства, крові і сліз, зриваються з вуст поета прокляття війні:

Безбатченки не з власної вини,

Ми виростали з повоєнних років.

Не всіх батьки вернулися з окопів

Останньої проклятої війни.

Ми виростали із трави й води,

З калачиків, пасльону й лободи,

Із сліз гірких пекучих удовиних.

Тривоги поета – це тривоги часу. Йому боляче спостерігати духовну розхлябаність, безвідповідальність деякої частини сучасників, наприклад, у ставленні до природи. Екологічні нещастя, якими заклопотане сьогодні людство, примножуються іще й людцями, котрі завдають непоправної шкоди природі. Саме про це йдеться у вірші «На автостраді сизо від димів». Адже не може не тривожитись поет, спостерігаючи зростаючий на очах дефіцит моральних цінностей. По-своєму він прагне говорити про добро, совість, честь, справедливість:

Над усе в житті цінуймо

У людині доброту,

Її помисли високі

І думок палкі пориви…

Поет вірить у торжество добра. Носіями його є чесні працьовиті люди – «чесний хліборобський рід». Його любов’ю залишається село.

Різноаспектно розробляє поет тему Батьківщини. Їй присвячено цілий ряд творів –»Село моє», «Отчий край», «У Кам’янці», «Батьківщина» та ін. Україна – ось його Батьківщина:

Є найсвятіше слово на землі.

Одне. Високе. Світле: Україна.

Синонім – ненька. Рідна і єдина…

То найсвятіше слово на землі!

Минуло зовсім небагато часу, як Україна стала суверенною. Поет глибоко усвідомлює всю многотрудність, якої вимагає її утвердження. Вірші про Україну – це твори виняткової заклопотаності, це найвища тривога поета Д. Кононенка, навіяна думами про майбутнє рідної Вітчизни. Легко пересвідчитись у цьому, прочитавши вірші «Вік Україну люби», «Україні», «Слово до кримських українців», «Рідна мова»… Д. Кононенко гідно, з високим поетичним збудженням підхопив прапор, піднятий мужньо в українській літературі неповторним ліриком, класиком Володимиром Сосюрою. У віршах Д. Кононенка відлунюють і набувають індивідуальної розробки благородні патріотичні ідеї твору В. Сосюри «Любіть Україну», за якого свого часу його розпинали ідеологи сталінської пори. В історії України настав відповідальний момент, з’явився реальний шанс для здійснення заповітних мрій і прагнень наших предків. Сьогодні необхідно зібрати всі сили, скористатися всіма життєвими можливостями для розбудови української суверенної державності. Д. Кононенко особливо акцентує на необхідності піднесення національної свідомості співвітчизників, яка зазнала тяжких втрат в умовах тоталітаризму, панування ворожих псевдотеорійок «злиття націй», мов. Вірші поета повняться закликами до піднесення національної гідності, патріотичного діяння:

Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » Олександр Губар «І весь в тривогу обернувсь…» - часть 1 . Литературные сочинения!

Олександр Губар «І весь в тривогу обернувсь…» - часть 1