Готовые школьные сочинения

Коллекция шпаргалок школьных сочинений. Здесь вы найдете шпору по литературе и русскому языку.

Реалізм - часть 4

Значно послідовнішими в реалістичному прямуванні виявили себе митці соціально-побутової течії – Л. Глібов, М. Старицький, М. Кропивницький, С. Ковалів, І. Нечуй-Левицький (у більшості творів). Розглядаючи людину в реальних життєво-суспільних зв’язках, у фізично відчутному, календарно-господарському й психологічно-віковому часопросторі, в масштабах переважно буденного рівня свідомості й традиційного ієрархізованого укладу життя, вони передають реально сущі співвідношення життєвої емпірики.

Реалізм соціально-побутової течії, в засаді своїй міметико-описовий, він легко сприймає у нескладній фабулі етнофольклорні подробиці, наївну гумористику, виявляючи комізм типів і ситуацій, натуральну виразність середовища. Митці соціально-побутової течії всотували стихію народного життя, його характерні колізії, нарощували барвисту панораму суспільства, але рідко розкривали причини соціальної напруги.

Високорезультативною була творчість письменників соціально-психологічної течії – Панаса Мирного та Івана Білика, М. Павлика, Т. Бордуляка, І. Карпенка-Карого. Тематику творів цієї течії поповнюють пізніші драми М. Старицького та М. Кропивницького, оповідання останніх літ Є. Ярошинської, пізня проза Б. Грінченка та Олени Пчілки, російською мовою писані романи Марка Вовчка, поезії П. Грабовського, В. Самійленка, І. Мажнури та ін.

Напружені пошуки спричиняються до утворення кількох розгалужень соціально-психологічної течії: в одних творах наголошуються соціологічні, в інших - соціально-політичні, морально-філософські мотиви, публіцистичні й сатиричні надзавдання та відповідні жанрово-стильові модифікації.

З інтенсифікацією психологізму глибинно пов’язана філософічність поетичної думки. У поемах І. Франка та повістях із життя інтелігенції філософічність входить до структури творів водночас зі сферою свідомості героя.

Дві інші течії (етносоціографічна й соціально-побутова) в цьому зіставленні стотно поступаються перед соціально-психологічною вже тим, що не виявляють ресурсів для підпорядкування інших систем – натуралізму, романтизму, просвітницького реалізму – послідовному реалістичному образотворенню. Етносоціографічний реалізм поспішає за часом у показі актуальних явищ ідейного життя – слов’янофільства, українофільства, західництва, але ця суто політична акутальність підлягає режимові «короткої пам’яті» за самою природою явищ. Гіперболізація значення програмово-ідеологічних «текстів» є аналогом натуралістичної гіперболізації спадкових психопатологій, своєрідним «натуралізмом» у сфері політико-публіцистичній, агітаційній.

Загалом українська література 70-90-х років ХІХ ст. доволі пономірно й глибоко реалізувала ресурси й можливості, що їх надає реалістична естетика художньому мисленню. Полемічно утверджуючи гуманістичні, ідейно-емоційно близькі народній ментальності уявлення про активну позицію людини в життєвих акціях та історичному поступі, реалізм виявив свою історико-психологічну відповідність запитам і сподіванням доби.

Реалістична ідея розвитку відбилася в ладі поетичної системи не тільки на рівні внутрішньої організації художнього світу окремого твору, а й загалом у письменстві. Внаслідок цього реалістичний тип творчості, розвинений у 70-90-х роках ХІХ ст., вияви великі потенції розвитку художньої свідомості.

Кількісне зростання числа авторів пов’язане з розмаїттям жанрів. Тут і Соціально-побутові повісті – «Микола Джеря» (1878), «Бурлачка» (1880), «Кайдашева сім’я» (1879) І. Нечуя-Левицького, «Вихора» (1880) М. Павлика, Соціально-психологічні повісті й романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1876), «Повія» (1883-1884) Панаса Мирного, «Boa constrictor» (1878), «На дні» (1881), «Основи суспільності» (1894), «Для домашнього огнища» (1892) І. Франка й Повісті-хроніки «Старосвітські батюшки та матушки» (1884) І. Нечуя-Левицького, «Юрій Горовенко» (1885) О. Коницького. Істотне місце серед великих епічних жанрів належить Ідеологічним повістям «Хмари» (1874), «Над Чорним морем» (1890) І. Нечуя-Левицького, «Семен Жук і його родичі» (1875) О. Кониського, «Сонячний промінь» (1890), «На розпутті» (1891) Б. Грінченка.

Активно працюють українські письменники в історичному жанрі, представленому повістю «Захар Беркут» І. Франка, історичними повістями й романами «Облога Буші» (1892), «Богдан Хмельницький» М. Старицького, повістями «Гетьман Іван Виговський» (1899), «Князь Єремія Вишневецький» (1897) І. Нечуя-Левицького.

Як і в прозі 40-60 років, популярною жанровою формою залишається оповідання, широко представлене в різних варіаціях, починаючи від соціально-побутових («Лесишина челядь» «Хлопська комісія», «Цигани» І. Франка, «Лихий попутав» Панаса Мирного, «Ксеня» Б. Грінченка, «Баба Явдоха» О. Кониського), соціально-психологічних («Моя стріча з Олексою», цикли «Рутенці» та «Борислав» І. Франка, «Без хліба», «Підпал» Б. Грінченка) й закінчуючи казково-алегоричними й сатиричними («Казка про Правду і Кривду» Панаса Мирного, «Як русин товкся по тім світі», «Казка про добробит», «Свиня», «Опозиція», «Історія кожуха» І. Франка, «Павло Хлібороб» Б. Грінченка).

Цей розквіт прози має історичне пояснення. Нова українська література формувалася в річищі визвольного руху, в якому ій судилося виконувати функцію гуманістично-історичного самоусвідомлення українського суспільства, стати формою утвердження й збереження його національної ідентичності. Вироблене національною естетичною думкою 50-70-х років розуміння твору мистецтва (П. Куліш, М. Драгоманов, Іван Білик, І. Франко) як соціально-історичного документа орієнтувало письменників на розуміння цієї функції передусім як соціально-пізнавальної. Остання ж відповідно до духу позитивістського емпіризму, властивого загальноєвропейській художній свідомості ХІХ ст., могла бути здійснена через відображення й аналіз безпосередньо побаченого, відчутого. Художнє слово цінувалося насамперед за його інформативну, відображальну здатність, за смислову точність, що природно пересувало центр ваги в структурі української літератури на прозові жанри. Показово, що до рефлексій у форми опису, до епічності тяжіє й поезія 70-90-х років (І. Франко, Б. Грінченко, М. Старицький).

Щодо свого художнього змісту проза 70-90-х років ялвяє собою, однак, досить строкате явище. З одного боку, й далі активно розробляється успадкована письменниками 70-90-х років від натуральної школи (вплив М. Гоголя) тема дегуманізаційного впливу на людину укладу життя, орієнтованого на просте соціально-біологічне відтворення або ж на тісні рамки усталених станових норм і передсудів. Попри окремі нотки ностальгії за втраченою гармонією з природою і за поезією сільського побуту, відчутні подекуди в І. Франка (оповідання «Вівчар», 1899, «На роботі», 1876), Б. Грінченка, за потоптаним культом сім’ї – в І. Нечуя-Левицького («Бурлачка», 1880), визначальним для прози 70-90-х років є осуд і тогочасного стилю життя, «пригніченого усяким панством, зубоженого жидовою, - де все стало і стоїть нерухомо на однім місці, стояло, поки зачало гнити у самому коренні», і стилю життя, прищеплюваного новими капіталістичними відносинами.

Духовно безпросвітне, зведене до рівня біологічного виживання й вимушеного виконування осоружної роботи, що час од часу пожвавлюється тільки п’яними загулами, є життя робітників на цукроварнях, суконних заводах («Микола Джеря», «Бурлачка І. Нечуя-Левицького), на шахтах (оповідання «Батько та дочка», «Серед чужих людей» Б. Грінченка), на нафтових промислах («Boa constrictor», «Борислав сміється», серія оповідань бориславського циклу «Полуйка», «Ріпник», «Задля празника» та інших І. Франка).

Але не краще й життя села, зруйнованого капіталістичним промислом («Яць Залепуга» І. Франка), розореного панськими реформами («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного, оповідання «Ліси і пасовиська» І. Франка).

Із цією тенденцією пов’язаний гуманістичний, викривальний пафос усієї української літератури ХІХ ст., її демократизм, але водночас і звичка трактувати таких героїв, як «маленьку людину», темного меншого брата. Цій тенденції завдячує українська проза 70-90-х років також ідеалізацією «малих справ» народницької інтелігенції, спробами зобразити організацію крамниць, позичкових кас як форму культивування в народі моральності й гуманності.

Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » Реалізм - часть 4 . Литературные сочинения!

Реалізм - часть 4