Готовые школьные сочинения

Коллекция шпаргалок школьных сочинений. Здесь вы найдете шпору по литературе и русскому языку.

Трагічність життєвого шляху Лесі Українки

«Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає». Ці слова Мавки, героїні безсмертної «Лісової пісні», з повним правом можемо віднести до її авторки, геніальної поетеси нашого народу, Лесі Українки. Зійшовши на небосхилі укр. літератури у 80 –і роки 19ст., її зоря світить і сьогодні яскравим блиском. Народ, його історія, неповторна художня творчість і співуча мова – ось ті могутні життєдайні джерела, які живили творчість поетеси. Про що б вона не писала, у які мистецькі форми не вкладала свої думки (вірш, драматичний етюд, стаття чи фантастична драма) – завжди на першому місці були гостра актуальність, оригінальність розуміння проблем, висока художня досконалість.

Трагічність життєвого шляху (важка хвороба, що супроводжала Ларису Косач з дитинства) не завадила їй бути на часі зі своєю поезією. Епоха, коли писала Леся Українка, була зламом двох віків, зародженням нового суспільного руху. Всупереч занепадницьким настроям її поезія зазвучала гостро і палко, муза її перебувала у вічній гармонії з громадським настроєм, а надія поряд з вірою підтримувала:

«Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна».

Леся Українка – неперевершений майстер політичного твору, поет боротьби. Вона мріє підняти народ, розбудити стихію, кинути іскри Прометея в збайдужілі серця людей. Фізично квола жінка, вона не лякалася тьми і лихомиття, уже з перших кроків свого творчого шляху заявивши:

Я вийду сама проти бурі
І стану – поміряєм силу!

Саме цим пафосом пройнята її збірка «На крилах пісень» (1883р.) і відомий цикл «Сльози - перли». Це не безсилі сльози над долею народу, вони викрешують з душі іскри помсти, стають пекучим вогнем, перетворюють жаль і тугу на прагнення боротьби за волю. Тому така категорична поетеса у своєму висновку: «Або погибель, або перемога – ці дві дороги перед нами стане». Особистий біль і скорбота ліричного героя поезії Лесі Українки переплітаються з народним горем. Але їй не закинеш «замилування» стражданнями народу («Товарищі на спомин»), оскільки вона справедливо докоряє за пасивність. Люди почуваються чужинцями на своїй землі, здатними лише поклонами спиняти панський гнів. Забуто славну історію, «за ворогів іде в огонь і в воду» народ. На думку автора, рабство свідоме – це рабство найганебніше. Але поетеса вірить, що повстане народ, змете ворожі сили, бо «вогонь Титана ще не згас».

Уже в цих поезіях помічаємо одну з характерних особливостей творчості Л.У. – використання усіх здобутків попередньої літ., системи образів, які творчо переосмислюються і втілюють нові ідеї. Вона усвідомлює, що шлях митця у цьому вирі суспільних подій буде нелегким. В її уяві вимальовується алегоричний образ крутої крем’яної гори, на яку треба піднімати важкий камінь («Contra spem spero»). Символічні образи, що характеризують старе суспільство («Сумний переліг», «Невидна ніч»), надають твору сумного настрою. Однак авторка вірить у можливості слів - «барвистих квіток», які «зійдуть, і настане весела весна». Рефреном цього вірша і всієї творчості Лесі Українки стали рядки:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надій таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

Ця тема продовжується поетесою у вірші «Слово, чому ти не твердая криця». Твір побудований на персоніфікації: до свого слова авторка звертається як до живої істоти, порівнюючи його з гострим мечем та іскристою зброєю. Система вдало дібраних епітетів допомагає створити образ, який став символом не лише поезії Лесіної поезії. Поетеса вважає, що її слово може бути «мечем на катів» не лише в її руках. І коли не залишиться сил у неї, нові месники підіймуть зброю і кинуться одважно до бою:

«Зброя моя, послужи воякам краще, ніж служиш ти хворим рукам!»

Леся Українка розуміє, що боротьба буде нелегкою, будуть поразки і страшні жертви, але це не лякає її. Віра у волелюбний дух народу і його прекрасне майбутнє звучить у поезії «Fiat nox!». Хаос і пітьма панують у світі, ніхто з богів не хоче дати людям світло. Поетеса знову використовує символічний образ легендарного Прометея. Вона звертається до нащадків героя, які намагалися здобути іскру длискучу. Тепер вони поховані в землянках, звідки не чути «брязкоту кайданів», непокірних слів і стогону. Іскра розпалається на сотні, тисячі, їх ховають у попелі, де вони тліють, не даючи світла і тепла. Такий метафоричний прийом дозволив авторці змалювати страшне зубожіння людей. Однак Л.У. висловлює надію, що залізна музика кайданів прозвучить гімном звільненого народу. А без волі – краще смерть.

Як заклик і гасло нових часів, прозвучала поезія «Досвітні огні». Символічний образ, що дав їй назву, став одним із наскрізних у творчості Л.У. За силою художньої досконалості його можна порівняти з «Каменярями» І.Франка. Вірш будується на контрасті між темнотою і світлом, між ніччю і вогнем. Алегоричні образи лихих привидів та сили з чорними широкими крилами створюють похмурий лейтмотив, але із захватом поетеса зустрічае ранок, переможні й урочі досвітні огні. Їхнє світло прорізало темряву ночі як віра у кращий завтрашній день. Тому вірш закінчується полум’яним закликом: «Вставай, хто живий, в кого думка повстала…».

Особисте й громадське тісно переплетені у творчості Л.У. Трагічний настрій у її інтимній ліриці, більшість з віршів якої присвячені Сергію Мержинському («Мрія далекая», «Уста говорять», «Квіток, квіток, як можна більше квітів» та ін.). Смерть коханої людини підкосила її, але не зломила дух дочки Прометея:

«Ти житимеш красою серед квітів,
Я житиму сльозою серед співів».
Вона знаходить у собі сили продовжити боротьбу, як її герой з поеми «Давня казка»:
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани.

Леся Українка поспішала завжди, бо сказати хотілось багато. Її творчість можна було б окркслити одним словом – боротьба. Іван Франко писав, що з часів Шевченкового «Заповіту» не чула Україна такого «сильного, гарячого та поетичного слова». Лірика поетеси становить одну з духовних вершин укр. народу, з яким вона завжди була нерозривно зв’язана. В одному з останніх її поетичних творів, казці «Про велета», висловлено незламну віру Л.У. у прекрасне майбутнє рідного народу:

І встане велетень з землі…
І вмить розірве на собі
Усі дроти залізні.

Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » Трагічність життєвого шляху Лесі Українки . Литературные сочинения!

Трагічність життєвого шляху Лесі Українки