Готовые школьные сочинения

Коллекция шпаргалок школьных сочинений. Здесь вы найдете шпору по литературе и русскому языку.

Творчість в антології поезії 20 століття - Сосюра Володимир Миколайович

Творчість В.М. Сосюри є однією з найяскравіших, найоригінальніших сторінок в антології укр. поезії 20 століття. Їх зміст можна визначити як органічне поєднання романтики боротьби та кохання. В центрі уваги внутрішній світ людини, людини, моральне право кожного на стрпждання і радість, любов і ненавість, минуле і майбутнє. В.Сосюра належить до сучасних класиків в укр. поезії, що витоками всоїми мали народнопісенні джерела, недарма його Називають «солов’єм України». І як бе не оцінювали протягом творчого шляху поета його вірші та поеми, для читача він залишатиметься ніжним ліриком, що чарує своєю щирістю і задушевністю.

Ім’я поета стало відомим і популярним уже після виходу його збірок «Поезії» (1921) та «Червона зима» (1923). Твори цих збірок розкрили Сосюру як митця, що володіє природним даром поетичного самовираження, талантом передавати словом найтонші відтінки почуттів. Ліричний герой віршів Сосюри того періоду – це полум’яний патріот, людина з глибокими і сильними почуттями. Таким він постає зі сторінок ліро–епічної поеми «Червона зима». За словами автора, вона вилилась на папір одним сонячним акордом. Перед читачем широке коло подій: від згадки про дитинство, перше кохання до революційних подій 20-х років. Спогади, почуття й переживання ліричного героя мають багато спільного з авторським «я». Шлях звичайного шахтарчука в революцію був типовим для більшості робітничої молоді, яка пішла за гаслами більшовиків. З розмахом змальована епічна картина збору у похід і тонко відтворено особисті почуття героя. Метафори «радість лоскотно бентежить», «серце іноді тривожно защемить» передають молодечу завзятість і передчуття болю. Вана бадьорить, підносить дух: «І сам собі здаюсь таким міцним, міцним». І образи, і почуття, і строфіка – все підпорядковане, за словами самого митця, одній меті: «Стати піснею моєю, нашої юності».

В.Сосюра відомий читачеві не тільки як автор епічних поем. Він більши знаний як поет-лірик. Його інтимна лірика відтворює найніжніші порухи серця, той настрій, що переповнює все єство людини, закоханої у світ, у природу, у людство. Гіперболічні й поетичні алегорії, так характерні для нього, сприймаються читачем життєвими і реальними:
Сочинение полностью »

Мотиви лірики Дмитра Павличка

Біографія поета завжди у його віршах. З поезії Д.Павличка можемо дізнатися про його життєвий шлях, погляди і переконання, найглибші почуття, які хвилюють людину. Митця називають продовжувачем Франкового напрямку в поезії, оскільки він гідно переосмислює здобутки генія в політичній ліриці. Однак, як і кожен поет, Павличко постійно звертається у своїй творчості до зображення найтонших людських почуттів. Безперечно, інтимна лірика митця належить до найкращіх зразків укр. поезії цього жанру.
Сочинение полностью »

Moтиви лipики Aндpiя Maлишка

У пoетичнiй aнтoлогiї Укpaїни твоpчa cпaдщина А.Maлишкa зaймac достойне i пoвaжне місце. Йoгo по пpaвy ввaжaюrь oдним з нaйкpaщиx пoeтiв плeяди шістдеcятникiв, кoрiння пoeзiї якoгo в yкpaїнcькiй нapoднoпісенній кyльтypi.. Cвiтлий тa paдicний тoн paнньoї пейзажно - інтимнoї лipики знaxодиrь гiднe npoдовжeння y фiлоcoфcькиx вipшax дpyгоїї половини творчого шляxy Малишка. Нe мeнш pозмaїтoю є жaнpовa пaлiтpa мaйстpa: вiд лiричниx мiнiaтюp до знaмeнитиx бaлaд i пoeм. Koнкpетні дeтaлi, мicткi метaфopи, пісенність i мyзикaльніcrь звyкopядy, вмiння піднести нa нaйвищий piвень yзaгaльнення життєві явищa - ocь, мaбyть, нaйвизначніші pиcи пoeтики А.Малишка. “Biн пepeдовсiм лipик,” - пиcaв пpo митця М.Рильський.Цю тeзy видaтнoгo yкpaїнськoго мaйcтpa cлoвa А.Малишка підтверджував усією своєю творчістю.
Сочинение полностью »

Довженко Україна в огні

«Візьміть з грудей моє серце і поховайте його в Україні», - так писав про себе геній нашого народу і нашої літ – ри О.Довженко. Ця людина не вписувалась у жодну ідеалогічну систему, його художня політра не знала меж. Довженка замовчували за життя і після смерті. Але за глибиною думки і духовним зв’язком автора зі своїм народом його творчій спадщині не має аналогів у світовій літ – рі. Кіноповість «Україна в огні» займає в ній особливе місце і є одним з кращіх творів укр. літ – ри про війну.

У січні 1944р. Сталін визначив сценарій Довженка як спробу ревізувати ленінізм, спробу піти проти партії, проти влади. Саме тоді було «порубано на шматки» душу письменника, а потім розкидано «на ганьбу і поталу». І все це - за гірку правду про війну. Однією з причин її трагічного початку називає Довженко духовну слабкість народу, зганьблені цінності українців: «Ніхто не став у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії». Але саме цей героічний козацький дух, що повіяв з стипів і байраків, допоміг Лаврінові Запорожцю у боротьбі з Забродою, додавав бійцям сили у смертельному двобої з ворогом.
Сочинение полностью »

«Де плачуть, там немає вже краси» (На матеріалі повісті Павла Грабовського)

Павло Грабовський був поетом великої громадянської наснаги, який все своє життя присвятив доротьбі за народне щастя, весь свій талант віддав укр. народу. Найбільше бажання поета втілено ним у відомому вислові: «Не треба мені світових заман та ласощів, аби тільки дали спромогу працювати для рідного краю». У ньому перед читачем розкривається кредо митця, його погляди на призначення поета, на обов’язки громадянина передсвоєю державою. Революційна діяльність П.Грабовського тісно переплітається з його творчістю, в якій звеличування боротьби за краще майбутнє органічно поєднувалось з вражаючими своєю художньою повістю картинами життя поневоленого народу, плач і біль якого відчувається майже у кожному вірші поета.

Як вірного сина народу, поета турбує життя його краю, його безрадісне сучасне, його героїчне минуле і невідоме майбутнє. Недарма для Грабовського завжди взірцем були твори Т.Шевченка. У вірші «Поетам - українцям», що являє собою послання до сучасних авторові митців, Грабовський у стильній формі викладає своє поетичне кредо, свої погляди на завдання художньої творчості. Поет – патріот, він глибоко приймав до серця відсутність у багатьох митців живого зв’язку з сучасністю. «Не все співати нам про квіти, та любуватися Дніпром», - застерігав він своїх сучасників. Програмним твором Грабовського по праву вважається його поезія «Я не співець чудовної природи». Скрізь у новому суспільстві поет бачить так багато «пекельницького лиха», що від нього не можна втекти, його не можна забути на лодоні природи:
Сочинение полностью »

Ольга Кобилянська «Земля»

В укр. літ. є небагато жінок – письменниць, які зробили своєю творчістю помітний внесок в її розвиток. До таких належить Ольга Кобилянська, що привнесла живий романтичний струмінь в укр. прозу кінця дев’ятнадцятого століття. Поза її увагою не залишились суспільні події тогочасного життя Західної України, знаходячи своє художнє втілення у багатьох творах. Однією з центральних тем була для письменниці традиційна в укр. літ. тема землі. Саме їй присвячена повість «Земля», в основу якої покладено реальний факт вбивства братом брата. Розповідаючи про трагедію, Кобилянська прагнула не тільки всебічно змалювати життя селянина, але й з’ясувати причини, які призвели до неї. Можливо, саме тому письменниця використовує жанр соціально – психологічної повісті.

У центрі твору родина Федорчуків. Для старшого покоління, Івоніки та Марійки, все найсвятіше пов’язане з землею. Івоніка Федорчук – від природи спокійна і лагідна людина, працьовитий хлібороб і люблячий батько. Добре знаючи, що «чоловік без землі нічого не варт», він усе життя важко працює, щоб придбати землю. І це йому вдається. Тепер і його хаті достаток, і в селі називають добрим господарем. Ольга Кобилянська правдиво відтворила психологію людини, яка досягла певного добробуту. В такій ситуації одні починають жити для власного задоволення, одразу пропиваючи зароблене. Однак для простого селянина таке життя є неможливим. Здавалося, Івоніці можна було б не виснажувати себе важкою працею, але він вважає, що не може «зараз їсти булки, коли в найтяжчі часи їли лише чорний хліб».

Образ жінки – трудівниці традиційний у творах сільської тематики. Марійка працьовита, як і її чоловік; усі вчинки жінки зумовлені її поглядами на землю, на власність (згадаймо образ Маланки Волик з повісті М.Коцюбинського «Fata morgana»). Однак саме гонитва за землю, залежність від неї поступово зробила Марійку скупою і черствою. Вона поважає лише тих, хто має гроші і добре майно. Як мати, мріє про одруження своїх синів з багатими сільськими дівчатами, за якими дають великий посаг. Батьки хочуть кращої долі для своїх синів, щоб ті не починали господарювати з нічого, а мали свою латочку землі. Вони мріють, щоб Михайло та Сава так само глибоко любили землю, віддавали їй усі сили. Стосунки між батьками та дітьми грунтуються на ставленні до землі. Івоніка та Марійка відчували, що не всі сподівання здійсняться, бо молодий син не хоче йти їхнім шляхом. Івоніка намагається вплинути на Саву найголовнішим, з його погляду, стимулом – правом власності на землю. Батько застерігає сина, що при такій поведінці він залишиться без своєї ниви.

В образах двох синів Федорчуків змальовано різні долі представників сільської молоді. Сава вдома бачив лише сувору економію у всьому та важку працю батьків і брата, у родині ж дядька не було скупості й виснажливого труда. Саву відштовхувала повсякденна праця, а приваблювала життєва романтика заробітчанина. Спочатку він був бай дужим до землі й працював на ній неохоче. Своєрідне переродження героя відбувається з двох причин: з одного боку, під впливом традицій, які існували в селі, з другого – під впливом Рахіри, яка була для нього «богінею». Сава робить спробу повернутися до землі, бо без неї не можна утримувати сім’ю і користуватися повагою односельців. Він починає завзято працювати в господарстві, чим викликає задоволення батька, і лише Рахіра є тепер перешкодою для їхніх нормальних стосунків. Однак Сава «хотів радше відректися землі, чим покинути Рахіру». А вона вже давно мріє стати господинею і просить його здобути землю. Герою ж остання потрібна лише для того, щоб одружитися. Так у нього поступово виникає думка: якщо він залишиться єдиним сином, то батькова земля обов’язково перейде йому у спадок. Він психологічно готує себе до злочину. Деталь портрета Сави, «безустанно заблуканий погляд», розкриває найхарактерніші його риси: такий погляд може бути у хижої людини з нечистими намірами. Він розпалює у собі ненавість до брата, яка переслідує його постійно.

Михайло, старший син Федорчуків, за характером цілком протилежний своєму братові. Він, як і батько, любить землю і навіть потрапляє в деяку залежність від неї. Але знайомство з життям міста, під час військової служби, звільняє його від влади землі. Михайло говорить Анні: «В місті живуть люди і без землі. Тяжко живуть вони, се правда, але все – таки живуть, а часто й не гірше за нас». Через зображення долі Михайла письменниця порушила й тему солдатчини, з винятковим психологізмом відтворивши ставлення багатьох поколінь укр. селянства до служби в арміях чужих держав.

Івоніка розумів, що віддати сина в солдати означає «стратити його» на довгі роки, означає приректи його на страждання. Сюжетною кульмінацією повісті є епізод вбивства Савою Михайла. Трагічна смерть сина приголомшила Івоніку. Він завжди вірив, що людина є господарем землі, а вона виявилась її рабом. Переживши особисту трагедію, старий Федорчук поступово втрачає віру в землю. У його психології відбувається злам, герой позбувається почуття залежності від землі, працюючи на ній без колишнього завзяття. Івоніка тепер дивиться на свою ниву лише як на засіб досягнення іншої мети. Найкращий шматок своєї землі він передає синові Анни, щоб це допомогло йому здобути освіту.

У повісті Ольга Кобилянська показує соціальну залежність селян від землі. На думку авторки, саме приватна власність різнить людей, сіє між ними ворожнечу, визначає психологію і поведінку селян. Недарма вона починає твір словами: «Ліс панський. Власність приватна», - одразу визначаючи проблему твору. Чи не вперше вчинки героїв пояснюються внутрішніми психологічними причинами. Епічні події у творі змальовані з ліричною схвильованістю, що створює драматично напружену розповідь. Це і забезпечує повісті «Земля» гідне місце серед кращих творів укр. літ., а вся творчість О.Кобилянської стала одним з перших зразків укр. психологічної прози.

Мотиви лірики. Василь Симоненко

Серед покоління укр. літераторів, які вийшли з оталеного війною дитинства, прожили скруту повоєних років і з готовністю відгукнулись на перші весняні вітри 60 – х, світла і трагічна постать Василя Симоненка займає особливе місце. Читаючи Симоненка, легко вловлюємо внутрішню спорідненість його поезій з творами інших шістдесятників (І.Драча, Ліни Костенко). У віршах тих років переплетені глибокий ліризм з філософським сприйняттям навколишньої дісності, присутні різкі контрасти у зображенні вічних проблем: добра і зла, любові і зради, життя і смерті. З творів В.С. постає образ сучасної молодої людини, цілеспрямованої і благородної у своїх пориваннях до високіх ідеалів.

Він помер у 28 років, ніби здійснюючи власне юнацьке пророцтво, що «В тридцять – смерті в очі подивлюсь». Жити й творити з таким передчуттям трагічно і складно, особливо для молодої людини, у якої всі почуття загострені, з глибини зболеної душі. Як одкровення, прозвучав один із віршів його збірки «Земне тяжіння» (1963р.):
Сочинение полностью »