Готовые школьные сочинения

Коллекция шпаргалок школьных сочинений. Здесь вы найдете шпору по литературе и русскому языку.

Образ жінки у повісті «Земля»

В укр. літ. є небагато жінок – письменниць, які зробили своєю творчістю помітний внесок в її розвиток. До таких належить Ольга Кобилянська, що привнесла живий романтичний струмінь в укр. прозу кінця дев’ятнадцятого століття. Поза її увагою не залишились суспільні події тогочасного життя Західної України, знаходячи своє художнє втілення у багатьох творах. Однією з центральних тем була для письменниці традиційна в укр. літ. тема землі. Саме їй присвячена повість «Земля», в основу якої покладено реальний факт вбивства братом брата. Розповідаючи про трагедію , Кобилянська прагнула не тільки всебічно змалювати життя селянина, але й з’ясувати причини, які призвели до неї. Можливо, саме тому письменниця використовує жанр соціально – психологічної повісті.

У центрі твору родина Федорчуків. Для старшого покоління, Івоніки та Марійки, все найсвятіше пов’язане з землею. Івоніка Федорчук – від природи спокійна і лагідна людина, працьовитий хлібороб і люблячий батько. Добре знаючи, що «чоловік без землі нічого не варт», він усе життя важко працює, щоб придбати землю. І це йому вдається. Тепер і його хаті достаток, і в селі називають добрим господарем. Ольга Кобилянська правдиво відтворила психологію людини, яка досягла певного добробуту. В такій ситуації одні починають жити для власного задоволення, одразу пропиваючи зароблене. Однак для простого селянина таке життя є неможливим. Здавалося, Івоніці можна було б не виснажувати себе важкою працею, але він вважає, що не може «зараз їсти булки, коли в найтяжчі часи їли лише чорний хліб».

Образ жінки – трудівниці традиційний у творах сільської тематики. Марійка працьовита, як і її чоловік; усі вчинки жінки зумовлені її поглядами на землю, на власність (згадаймо образ Маланки Волик з повісті М.Коцюбинського «Fata morgana»). Однак саме гонитва за землю, залежність від неї поступово зробила Марійку скупою і черствою. Вона поважає лише тих, хто має гроші і добре майно. Як мати, мріє про одруження своїх синів з багатими сільськими дівчатами, за якими дають великий посаг. Батьки хочуть кращої долі для своїх синів, щоб ті не починали господарювати з нічого, а мали свою латочку землі. Вони мріють, щоб Михайло та Сава так само глибоко любили землю, віддавали їй усі сили. Стосунки між батьками та дітьми грунтуються на ставленні до землі. Івоніка та Марійка відчували, що не всі сподівання здійсняться, бо молодий син не хоче йти їхнім шляхом. Івоніка намагається вплинути на Саву найголовнішим, з його погляду, стимулом – правом власності на землю. Батько застерігає сина, що при такій поведінці він залишиться без своєї ниви.

В образах двох синів Федорчуків змальовано різні долі представників сільської молоді. Сава вдома бачив лише сувору економію у всьому та важку працю батьків і брата, у родині ж дядька не було скупості й виснажливого труда. Саву відштовхувала повсякденна праця, а приваблювала життєва романтика заробітчанина. Спочатку він був бай дужим до землі й працював на ній неохоче. Своєрідне переродження героя відбувається з двох причин: з одного боку, під впливом традицій, які існували в селі, з другого – під впливом Рахіри, яка була для нього «богінею». Сава робить спробу повернутися до землі, бо без неї не можна утримувати сім’ю і користуватися повагою односельців. Він починає завзято працювати в господарстві, чим викликає задоволення батька, і лише Рахіра є тепер перешкодою для їхніх нормальних стосунків. Однак Сава «хотів радше відректися землі, чим покинути Рахіру». А вона вже давно мріє стати господинею і просить його здобути землю. Герою ж остання потрібна лише для того, щоб одружитися. Так у нього поступово виникає думка: якщо він залишиться єдиним сином, то батькова земля обов’язково перейде йому у спадок. Він психологічно готує себе до злочину. Деталь портрета Сави, «безустанно заблуканий погляд», розкриває найхарактерніші його риси: такий погляд може бути у хижої людини з нечистими намірами. Він розпалює у собі ненавість до брата, яка переслідує його постійно.

Михайло, старший син Федорчуків, за характером цілком протилежний своєму братові. Він, як і батько, любить землю і навіть потрапляє в деяку залежність від неї. Але знайомство з життям міста, під час військової служби, звільняє його від влади землі. Михайло говорить Анні: «В місті живуть люди і без землі. Тяжко живуть вони, се правда, але все – таки живуть, а часто й не гірше за нас». Через зображення долі Михайла письменниця порушила й тему солдатчини, з винятковим психологізмом відтворивши ставлення багатьох поколінь укр. селянства до служби в арміях чужих держав.

Івоніка розумів, що віддати сина в солдати означає «стратити його» на довгі роки, означає приректи його на страждання. Сюжетною кульмінацією повісті є епізод вбивства Савою Михайла. Трагічна смерть сина приголомшила Івоніку. Він завжди вірив, що людина є господарем землі, а вона виявилась її рабом. Переживши особисту трагедію, старий Федорчук поступово втрачає віру в землю. У його психології відбувається злам, герой позбувається почуття залежності від землі, працюючи на ній без колишнього завзяття. Івоніка тепер дивиться на свою ниву лише як на засіб досягнення іншої мети. Найкращий шматок своєї землі він передає синові Анни, щоб це допомогло йому здобути освіту.

У повісті Ольга Кобилянська показує соціальну залежність селян від землі. На думку авторки, саме приватна власність різнить людей, сіє між ними ворожнечу, визначає психологію і поведінку селян. Недарма вона починає твір словами: «Ліс панський. Власність приватна», - одразу визначаючи проблему твору. Чи не вперше вчинки героїв пояснюються внутрішніми психологічними причинами. Епічні події у творі змальовані з ліричною схвильованістю, що створює драматично напружену розповідь. Це і забезпечує повісті «Земля» гідне місце серед кращих творів укр. літ., а вся творчість О.Кобилянської стала одним з перших зразків укр. психологічної прози.

Мотиви лірики. Василь Симоненко

Серед покоління укр. літераторів, які вийшли з оталеного війною дитинства, прожили скруту повоєних років і з готовністю відгукнулись на перші весняні вітри 60 – х, світла і трагічна постать Василя Симоненка займає особливе місце. Читаючи Симоненка, легко вловлюємо внутрішню спорідненість його поезій з творами інших шістдесятників (І.Драча, Ліни Костенко). У віршах тих років переплетені глибокий ліризм з філософським сприйняттям навколишньої дісності, присутні різкі контрасти у зображенні вічних проблем: добра і зла, любові і зради, життя і смерті. З творів В.С. постає образ сучасної молодої людини, цілеспрямованої і благородної у своїх пориваннях до високіх ідеалів.
Сочинение полностью »

Трагічність життєвого шляху Лесі Українки

«Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає». Ці слова Мавки, героїні безсмертної «Лісової пісні», з повним правом можемо віднести до її авторки, геніальної поетеси нашого народу, Лесі Українки. Зійшовши на небосхилі укр. літератури у 80 –і роки 19ст., її зоря світить і сьогодні яскравим блиском. Народ, його історія, неповторна художня творчість і співуча мова – ось ті могутні життєдайні джерела, які живили творчість поетеси. Про що б вона не писала, у які мистецькі форми не вкладала свої думки (вірш, драматичний етюд, стаття чи фантастична драма) – завжди на першому місці були гостра актуальність, оригінальність розуміння проблем, висока художня досконалість.

Трагічність життєвого шляху (важка хвороба, що супроводжала Ларису Косач з дитинства) не завадила їй бути на часі зі своєю поезією. Епоха, коли писала Леся Українка, була зламом двох віків, зародженням нового суспільного руху. Всупереч занепадницьким настроям її поезія зазвучала гостро і палко, муза її перебувала у вічній гармонії з громадським настроєм, а надія поряд з вірою підтримувала:
Сочинение полностью »

Доля подільського майстра Івана Свічки у драматичній поемі «Свіччине весілля»

Драматургія Кочерги – помітне явище в антології укр. літ – ри 20 століття. Він пройшов тернистий шлях від театрального критика, що писав комедійні фарси російською мовою, до глибоко національного драматурга, що усвідомлював роль своїх творів для осмислення складної історії народу. У його п’єсах, про що б вони не були («Свіччине весілля», «Майстри часу», «Ярослав Мудрий»), завжди присутні гострі конфлікти, поставлені глибокі морально – філософські проблеми, але завжди є щось від казки. Іван Кочерга в одному з кращих творів — п’єсі «Свіччине весілля», не збирався замикатись на суто історичному описі подій. Навпаки, він бачив перед собою значно ширше мистецьке завдання: «На цьому мальовничому тлі створити узагальнений боротьби України за свою волю і самобутню культуру».

У драматичній поемі «Свіччине весілля» доля подільського майстра Івана Свічки переплитається з долею України, поєднуючи особисте і вічне. Перед читачем постають картини Києва, початку 16ст., коли литовські князі намагалися придушити будь-яке прагнення народу до волі, жанр обрано письменником не випадково: обсяг поеми дає можливість відтворити широку панораму подій, а особисті моменти з життя героїв надають драматизму епічній оповіді. Проблема вищої краси, як її бачить і розуміє митець, - у народній боротьбі та самопожертві заради високих ідеалів. Ця проблема знаходиться в епіцентрі твору. Кочерга використовує прийом драматичного протиставлення двох таборів, Подолу і Верхнього міста, для загострення основного конфлікту. Наскрізним і символічним є образ Свічки, вогню. Навколо світла волі для боротьби, для боротьби за нього збираються подільські цеховики Чіп, Коляндра, Передерій. Власне, формальним приводом для конфлікту, який розгортає дію, є заборона світити світло у Києві. Пани бенкетують, а люди змушені сидіти в темряві: «без світла, в темних хатах, як кроти». Київські ремісники, змальовані Кочергою правдиво і переконливо, уособлюють Україну, що бореться. Подія вирує тому, що вбачає у жорстоких наказах Воєводи пряме зазіхання на свої права та привілеї, спробу перетворити вільних громадян на покірних рабів. Деякі з них, Кожум’яка Чіп та Золотар Передерій, закликають дати гідну відсіч поневолювачам.

Центральним образом у портретній галереї подолян став образ Івана Свічки. Автор змальовує його у різних ситуаціях, тому персонаж не перетворюється на шаблон. Перед читачем людина з сильним характером, що знає свою мету. Він прекрасний майстер, закоханий у витвори своїх рук. Високий злет його душі викликає повагу і любов до нього простих цеховиків, які гуртуються навколо героя у протидії представникам влади. Зрозуміло, що людині з нещирою душею не довірятимуть. Певний романтизм властивий йому у справі боротьби, він вірить, що саме любов «пориває людей на подвиг, на борню, на бій». Для Свічки особисте й громадське завжи поруч, герой не розуміє свого щастя без визволення міста від гніту володарів. Адже це рабство не тільки фізичне, а перш за все духовне:
Сочинение полностью »

М. Коцюбинський «Fata morgana»

Наприкінці 19ст. у укр. літ – ру прийшла плеяда талановитих письменників-прозаїстів, серед яких провідне місце належить М.Коцюбинському, у його творчості укр. класична проза досягла свого найвищого рівня, позначена розумінням глибин душі людської й поетизацією її поривань до справедливості, добра, краси. Письменник не залишав поза увагою традиційну тему села, піднісши її, на новий рівень мистецького втілення. Події 1 російської революції та років боротьби знайшли правдиве відображення у його творах, а повість «Fata morgana» стала яскравим літературно-художнім полотном про революцію 1905 року в Україні.
Сочинение полностью »

Фольклорний образ річки в кіноповісті Довженка «Зачарована Десна»

«Я славлю життя людей, що діють навколо мене», - так писав у своїх записних книжках О.Довженко. Цей вислів великого майстра слова, всієї укр. культури, безперечно, можна вважати його творчим і життєвим кредо. Він належить до тих укр. письменників, чия творча манера органічно поєднала досягнення реалізму та романтизму. Що б не робив Довженко – митець: знімав кіно, писав п’єси чи сценарії, створював геніальні кіноповісті чи розмірковував над тисячами питань у своєму «Щоденнику» – завжди він залишався митцем глибоко народним, закоріненим у рідну земля, закоханим у її людей і природу. Назавжди в його пам’яті залишились казкові сіножаті, перший дзвін коси, медовий запах трав і люди, серед яких народився, з якими ріс, які допомогли на життєвому шляху. Мабуть, з дитячих літ мріяв розповісти про це, виношував задум довгими роками і втілив його на сторінках кіноповісті «Зачарована Десна» (1954 - 1955).

Цей твір Довженка цікавий не лише як власне художній, але й як розповідь про народження митця. Це лірична оповідь мудрого філософа, полум’яного патріота, геніального художника слова. Тонко відчував він красу людської душі і красу природи, вважав, що без гарячої любові до неї людина не може бути людиною – творцем. Тому вже на схилі життя захоплено і з синівською вдячністю звертається Довженко до ріки свого дитинства – Десни. Колись вона назавжди зачарувала малого Сашка і лишилася для нього зачарованою на все життя. Образ ріки постає перед читачем з перших рядків повісті, власне, з її назви, і проходить лейтмотивом через увесь твір. У ньому сконденсовані для автора краса, болі і радощі народу, його рідного придеснянського села. Це образ – символ великої і малої батьківщини, він є головним в образній системі твору. Довженко використав традиційний фольклорний образ річки, що символізує ріку життя, яка тече то швидко і бурхливо, то повільно і розлого. Навколо неї відбуваються всі події, з нею пов’язане життя героїв повісті.
Сочинение полностью »

Поезія В. Стуса – помітне явище в суспільному житті країни

Поезія В.Стуса – помітне явище не тільки в укр. літ – рі, а й в суспільному житті країни. Талант поета, його трагічна доля, боротьба з тоталітарним режимом за національну незалежність України, відродження духовності та історичної пам’яті – все це викликало і продовжує викликати інтерес до творчості поета. Його вірші позначені глибиною почуття і думки, самобутністю творчого почерку. Вони свідчать про могутнє обдарування митця, глибокий філософський розум, безмежну любов до рідного краю і незламність духу.
У зошитах Стуса є запис про те, що за ним завжди стоїть Україна, її пригноблений народ. Ця думка, висловлена поетом на чужині, у каторзі, стала життєвим і творчим кредо митця. Рідна Україна була його поетичною музою і його постійним нестерпним болем. Поета хвилювала проблема добра і зла у суспільстві, яке живе за несправедливими законами. Кожен його вірш – це роздум над місцем людини у такому суспільстві («Не можу я без посмішки Івана»):
Сочинение полностью »