Готовые школьные сочинения

Коллекция шпаргалок школьных сочинений. Здесь вы найдете шпору по литературе и русскому языку.

Незнищенність духу українського народу у романі у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай»

У творчості відомої укр. поетеси Ліни Костенко історичний роман у віршах «Маруся Чурай» займає особливе місце. Образ легендарної Марусі Чурай здавна привертав увагу дослідників укр. народної творчості і письменників. Адже саме їй, полтавській піснярці середині 17ст., приписують авторство пісні - балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Мотив пісні - помста зрадженої дівчини своєму коханому - стає темою багатьох творів  класичної укр. літ. (М.Старицький, В.Самійленко, О.кобилянська). Ліна Костенко була першою з сучасних творців слова, хто торкнувся цієї теми. У романі доля Марусі Чурай переплитається з долею України. Перед читачем у 9 розділах широка панорама життя країни середини 17ст. Саме це є джерелом епічного і філософського характеру оповіді, але авторка відштовхується від романтичної народної легенди - звідси глибокий ліризм і високий вияв пристрастей героїв.

Головний герой роману - Україна з її трагічною долею і долями людей (осіб історичних і легендарних персонажів), які разом складають історію народу. Болісно переживає, сумує Полтава після суду над Марусею напередодні виходу полку в похід. Іван Іскра мчить як посланець міста до гетьмана зі звісткою про небезпеку для Марусі. Авторка показує Богдана Хмельницького у скрутній для України час, але доля народної співачки глибоко схвилювала його. Він добре розуміє, що значить для держави пісня, її творець:

  • Тиш наче зараз, як така розруха.
  • Тиш наче зараз, при такій війні,
  • що помагає не вга ати духа,
  • як не співцям створені пісні!

Як мудрий державний діяч, гетьман скасовує вирок суду, адже коли «про наші битви - на папері голо», коли не пишеться історія землі, всихає і любов до рідної країни.

Для точного змалювання епохи письменниця вводить у сюжет дуже важливого героя - мандрівного дяка. У цьому літературному образі втілено риси багатьох справжніх дяків, що мандрували Україною як просвітителі. Герой Ліни Костенко особистість неординарна, народний філософ (відзначимо  його роль у розвитку сюжету). Дяк, з яким Маруся зустрілась, йдучи на прощу добре знає минуле і сьогодення, замислюється над майбутнім народу. Він показує Марусі зруйновану шляхтою Україну: місця, де замучили Наливайка, де відбувалися славетні битви, які вирішували долю рідного народу. Перед ними лежить знівечена від Полтави до Києва земля. Прочанам навіть ніде було переночувати: скрізь згарища і пустка. Стоять вцілілі села, а людей у них немає; ті ж, хто живе у своїх хатах, сторонніх не пускають, бо бояться. Психологічною і сюжетною кульмінацією розділу став епізод зустрічі прочан з людьми, які запалили свічки під лісом, аби зустріти смерть. Власне, ці люди живі лише фізично: страх і страждання перетворили їх на живих мерців. У душі українця прагнення захистити Батьківщину завжди поєднувалося з прагненням захисту своєї православної віри, і навпаки - оборона віри предків символізувала незалежність Батьківщини. Дяки, як і козаки, не відзначалися фонатичною вірою, для них вона була не лише у молитвах, але й у героїчних вчинках заради народу:

  • Сисой, Мардарій - мученикі віри,
  • А Байда що, од віри одступивсь?

У Лаврі Марусі теж казали, що порятунок від усіх бід - у молитвах до святих. Але вона замислювалась: хіба ті герої, що вкрили своїми тілами шлях від Лубен до Києва. Або ті, що під лісом чекали своєї смерті, - не більші мученики.

 У романі постійно переплітаються дві змістові лінії - особиста зрада і зрада Батьківщині. Дяк обурено розповідає про печерського архимандрита Гризму, який віддає полякам ключі від міста, готовий служити шляхті, щоб та не зруйнувала священний храм. Але людство не знає не фактів зради і покори ворогам, які б принесли порятунок народу. Різна поведінка людей у критичній ситуації, при облозі Полтави: Горбань кричить, щоб відчинили браму, Вишняк  збирається йти до шляхти послом. І тільки мудрий та далекоглядний полковник Пушкар поводиться як мислячий воєначальник - патріот. Він розуміє, що підписана Богданом Хмельницьким угода про повернення відвойованих поляками укр. земель - це лише тактичний крок, вимушене перемир’я. Полковник наказує залишити брами, закликає козаків і жителів міста до боротьби:

  • Якщо їм зараз не здамося,
  • То згодом звідси й вдаримо на них.

Полтава є в романі ще одним символом рідної землі. Голодне і холодне місто виявляє надзвичайну згуртованість у прагненні захисту незалежності. Це дає право населенню називатись народом, який має славну і трагічну історію, написану «кров’ю на своїй землі, плугом, шаблею, мечем, піснями і невільницьким плачем. Могилами у полі без імені». У розділі «Дідова балка»

поетеса змальовує старого козака, діда Галерника, що був визволений з турецької неволі. Для молоді він- символ невмирущості народу, «великовоїн», скарбничий досвіду боротьби з ворогами. Дід є носієм високої моралі, в основі якої лежить почуття власної гідності й любові до Батьківщини. Своєрідний змістовий центр роману - розділ «Сповідь». За 3 дні до страти перед Марусею пройшло все її життя: вона осмислює свою долю, згадує кохання і зраду Гриця, смерть батьків. Саме тут ще раз гостро постає проблема - «митець і народ», «митець і його слово». Для Марусі воно є вчинком, а талант - нелегким обов’язком. Найтяжчою карою стає для неї життя, коли особисті страждання не дають серцю говорити: «В мені умерли всі мої пісні «. Цей мотив проходить крізь останні сторінки роману. Маруся, хвора на сухоти, одинокая і «пісень немає, лише  хрипіння». Але недарма останній розділ названо «Весна», і смерть, і світле воскресіння. Здається, сонце життя вже  заходить, і дівчина ловить його скупе проміння. Та коли знову розгорівся вогонь визвольної війни в Україні, саме з її піснями вирушають у похід козаки. Героїня усвідомлює, що її особиста біда - цекрапля у всенародній трагедії. Вона розуміє, що прожила достойно, залишаючи наступним поколінням найвищий духовний скарб - свої пісні:

  • Моя душа здригнулася словами.
  • Співають пісню, боже мій, мою.

Мова роману не переобтяжена надмірною кількістю образних засобів, але саме у цій видимій простоті полягає художня майстерність поетеси. Герої виявляють себе у мові, найчастеше це внутрішні монологи, сповнені роздумів над долею, експресії почуттів чи холодної розсудливості.

 Роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» є видатним явищем в укр. художньо - історичній романістиці останніх років. Вражає гармонійна досконалість змісту і форми, поєднання здорового народного світовідчуття з класичного культурного письма. Цей роман - своєрідна художня енциклопедія життя укр. народу середини 17століття устами мудрого діда Галерника поетеса виголошує істину, яка знаменує всю поезію:

  • В житті найперше -
  • Це притомність духа.

Для неї Маруся Чурай - не просто вродлива  дівчина з її природним бажанням кохати, бути щасливою у сімейному житті. Вона є творча натура з ніжньою, врозливою душею, яка вбирає в себе радощі та болі свого народу:

  • Це дівчина не просто так, Маруся.
  • Це - голос наш, це - пісня, це - дума.

Саме так оцінює її Іван Іскра, що розуміє чарівність дівочої вроди і незвичайний талант художника. У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте і загальнонародне. Життєве кредо Марусі - не зрадити свого коханого і свого народу, бути правдивою, потрібно людям. Болісно переживаючи особисту драму, вона мовчить на суді про те, що Гриць сам випив настій зілля, який вона приготувала для себе. Зраджений у найщиріших почуттях Марусі здається, що «нікому немає гірше в світі». Пройде багато часу, поки вона зрозуміє причину свого нещасливого коьхання. Гриць не міг досягти високого злету Марусиної душі, кидався від одного берега до другого, «Любив достаток і любив пісні». Стомившись від злиднів і війн від піддається на  благання матері і засилає сватів до багатої Галі Вишняк. Маруся розуміє, що її коханий виявився дріб’язковою людиною, яка за ситий добробут розтоптала найкращі почуття. Трагедія і велич дівчини в тому, що вона не сприймає Грицевої філософії життя, вважаючи, що маленька зрада призведе до великої. Маруся, як і її батьки, впевнена, що вірність переконянням, Вітчизні, коханому - це вірність кращому в собі. Будь-яка зрада є злочином, а той хто сьогодні зрадив людину, завтра може зрадити Батьківщину. Були такі в Україні, і в цьому її трагедія. Бобренко, Вишняк, Горбань в той час, коли країна бореться за незалежність, гріють руки на народних стражданнях, прагнучи розбагатіти. Але велич нації в тому, що вона має людей, які не продавали життя за рідну землю. Не захист Марусі стає мудрий полковник Пушкар, Іван Іскра поспішає до гетьмана, щоб врятувати дівчину. Ліна Костенко показує Богдана Хлельницького у скрутний для України час. Важкі думи не дають йому спокою, але доля народної співачки глибоко схвилювала його. Гетьман скасовує вирок суду:

  • «Таку співачку покарать на горло.
  • Та це ж не що, а пісню задушить.»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » Незнищенність духу українського народу у романі у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» . Литературные сочинения!

Незнищенність духу українського народу у романі у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай»